Доктор «Гіль» – лікар-єврей у Військовій окрузі УПА «Заграва»

Відомим є той факт, що в Українській Повстанській Армії служили не лише українці. Узбеки, таджики, татари, росіяни, німці, бельгійці, італійці та багато інших національностей боролися із нацизмом та комунізмом під гаслом «Воля народам! Воля людині!». Чільне місце в УПА посідають і євреї. Останні перебували у повстанських відділах у переважній більшості у якості лікарів та санітарів. Хоча траплялися випадки і вояків-євреї, як, скажімо, відомий Герш Келлер. Доступ до архівів в Україні допомагає відкривати імена та долі цих повстанців, які до недавнього часу були відомі лише під псевдонімами. Така історія доктора «Гіля» – Лібергаля Самуїла Ароновича.

Самуїл Лібергаль народився у м. Тернополі 20 вересня 1908 року у сімʼї продавця скла. Його дитинство проходило у рідному місті, де він закінчив школу, а у 1928 році й гімназію. Після цього Самуїл вибрав для себе напрямок в житті – медицину. Спочатку він здобував освіту у Чехословацьому медичному інституті, який закінчив у 1934 році, а згодом навчався ще пʼять років на медичному факультеті Львівського університету.

Перед самим початком Другої світової війни він повернувся до Тернополя, де одружився із єврейською дівчиною Шарлотою, яка в скорому часі подарувала йому сина Віктора. Життя потрохи облаштовувалось. Самуїл після тривалого навчання отримав досить високу посаду – завідувача Тернопільським обласним шкірвендиспансером. Та 1941 рік докорінно змінив його життя та життя його родини.

На початку липня цього року німецькі війська втупили до Тернополя. Одним із перших заходів нацистів у місті було створення гето та переселення всього єврейського населення міста до нього. Потрапив туди і Лібергаль разом із своєю сімʼєю та родиною. На початках він, будучи хорошим спеціалістом, займався лікарською практикою у гето і таким чином дещо уникав репресій від нацистів. Згодом останні довідалися, що Самуїл, окрім іншого є ще й добрим кардіологом і оприділили його працювати в міську поліклініку. Лібергаль мав пропуск на вихід із гето, а також, працюючи в поліклініці, міг хоч трохи допомогти своїм рідним і близьким.

Однак нацисти не рахувалися ні з ким. У травні 1943 року на очах Самуїла було розстріляно його батька – Арона, матір – Салю та старшого брата – Ісааака. Це була трагедія для Лібергаля, його життя та життя його сімʼї теж було в небезпеці. І тут, коли допомоги вже, здавалося, не було звідки чекати, доля посміхнулась йому. Одного дня його знайомий аптекар Вайштейн розповів, що якийсь чоловік зі Збаража, що поблизу Тернополя, шукає хорошого лікаря, який би міг переїхати в село і там лікувати населення. Самуїл вирішив, що це його шанс.

Він зустрівся із людиною зі Збаражу – Трачем Богданом. Останній повідомив йому, що він може виїхати разом із сімʼєю на Волинь, де буде лікувати місцевих і може не переживати за власну безпеку, так як на Волині у селах немає німецької влади, а регіон контролюється УПА. Так, на початку липня 1943 року, Ліберагаль разом із дружиною та сином переїхали до села Верещаки Лановецького району Тернопільської області, де він став сільським лікарем.

Та довго сільським лікарем він не працював. В той час на Волині активно діяла УПА, яка справді контролювала цю територію та не допускала у населені пункти, за вийнятком великих міст, німецьку адміністрацію. До Лібергаля звернулися повстанці, які сильно потребували медичних кадрів у своїх рядах, із пропозицією перейти до їхнів лав. Самуїл погодився та поросив, щоб із ним перейшла його сімʼї. Так він став повстанським лікарем під псевдонімом «Гіль».

Першим відділом, в якому працював «Гіль», була сотня «Острого» – Ждана Ярослава, водночас він продовжував лікувати й місцеве населення.

Ждан Ярослав «Острий», 1922 року народження, уродженець м. Чесанів Любачівського повіту, за іншою версією – м. Перемишль (Польща). Навчався у Холмській гімназії, де вступив до ОУН. Перебував в Генерал Губернаторстві (1939–1941). Прибув 07.1941 р. з Похідною групою ОУН на Рівненщину. З 02.1943 р. чотовий в 1-й сотні «Коробки» (Г. Перегійняк). З 05.1943 р. член штабу 1-ї групи УПА. Влітку 1943 р. організував сотню УПА на Костопільщині, 07.1943 р. спільно з сотнею «Юрка» Дубенського куреня вів бій з радянським партизанським загоном А. Одухи. Охороняв школу УПА «Дружинники» та ГВШ УПА, 10.1943 р. сотню реорганізували в Костопільський курінь, з 11.1943 р. командир загону ім. Хмельницького ЗГ «Заграва», з 01.1944 р. командир Прилуцького куреня ЗГ «Заграва», який 03.1944 р. увійшов до складу групи УПА «Тютюнник». Загинув у бою з військами НКВС 10.04.1944 р. в лісі між селами Жильжа і Берестовець Костопільського р-ну Рівненської обл. Посметрно присвоєно звання сотника УПА.

Згодом УПА у сс. Тростянець та Малий Стидин були організовані невеликі госпіталі, куди «Гіль» перейшов працювати. Разом із ним працювала санітаркою дружина Шарлота, яка обрала собі псевдонім «Ганя», а також лікарі «Поппер» (Штрейкер Абрам Якубович), «Бравий» (Сагайко Дмитро) та «Завірюха» (Пантошенко, військовий лікар РСЧА, що попав в полон до німців, звідки втік і перейшов до УПА).

У листопаді-грудні 1943 року у селі Великий Стидин були організовані медичні курси для підготовки санітарів в УПА. «Гіль» викладав на цих курсах такі предмети, як невідкладну допомогу, шкірно-венеричні та інфекційні захворювання, «Завірюха» в свою чергу викладав анатомію та фізіологію, а «Бравий» – хірургію. Дружина Самуїла – Шарлота була кухаркою на цих курсах. Загалом на навчанні було близько 40 осіб, однак здали екзамени лише 15 осіб, що були відправлені до різних відділів УПА.

У січні 1944 року «Гіль» перейшов працювати лікарем до куреня «Кори» – Мельника Макара, де він перебував до дня свого арешту. Загалом за час свого перебування в УПА він вилікував близько 60 повстанців та 200 осіб із місцевого населення, що згодом стане одним із пунктів його обвинувачення. Про нього відгукувалися дуже добре як повстанці, так і селяни, бо він старався допомогти кожному і вкладав у цю справу всю свою душу та майстерність.

Мельник Макар Михайлович, «Кора», «Кузьма», 1915 року народження, уродженець с. Городець Володимирецького району Рівненської області. Був вчителем за освітою, служив старшиною в РСЧА. Провідник Володимирецького районного проводу ОУН (1942–1943). В околицях м. Володимирця створив підрозділ самооборони, який увійшов до складу 1-ї сотні УПА «Коробки» (Г. Перегійняка), з 08.1943 р. командир сотні УПА ЗГ «Заграва», з 09.1943 р. командир куреня ім. Коновальця ЗГ «Заграва», який діяв на Сарненщині. Командир Стародубського куреня ЗГ «44» (08.1944 – 05.1945), сотник УПА від 24.05.1944 р. Командир запілля, командир Білоруського окружного проводу ОУН «Одеса» (1945). Загинув 4.05.1945 р. в бою з військами НКВС у Ромейському лісі Володимирецького району.

Наприкінці лютого Лібергаль сильно захворів і був відправлений на лікування на хутір Цепцевиці. Саме тут він і був затриманий співробітниками контррозвідки «Смерш» 47-ї армії 1 березня 1944 року. При затриманні він спробував назватись іншим прізвищем – Корніловим, однак скоро був викритий. При затриманні у нього було вилучено гранату, медикаменти та лікарське приладдя, а також листівку УПА.

Після нетривалого слідства Лібергалю був оголошений обвинувальний висновок і справу було передано до суду. Його звинувачували в тому, що він був лікарем в УПА на протязі 8 місяців. Вже 21 березня відбулося закрите засідання Військового Трибуналу 47-ї армії. На суді Самуїл старався домогтися зменшення міри покарання і пояснював, що перебував в УПА лише заради порятунку свого життя та життя своєї сімʼї. І це дало свій результат, Вироком він був засуджений на порівняно невеликий термін увʼязнення у виправно-трудових таборах – 5 років.

Однак Вирок був оскаржений військовим прокурором як занадто поблажливий і рішенням 2-го Білоруського фронту справу було відправлено на додаткове розслідування. Після ряду допитів санітарок УПА та лікаря «Поппера» справу Лібергаля черговий раз відправили до суду. До його обвинувачення додалося ще й те, що він працював лікарем у Тернопільській поліклініці, де йому приходилось лікувати солдат німецької армії, а також й те, що він був викладачем на медичних курсах УПА.

Вироком Військового Трибуналу 47-ї армії від 2 липня 1944 року він був засуджений до відбуття покарання у виправно-трудових таборах терміном на 8 років із обмеженням в правах на 5 років та повною конфіскацією майна.

«Енкаведисти» під час слідства робили спроби розшукати його дружину та сина, однак це не увінчалось успіхом. На жаль, їхня доля так і залишилась невідомою.

Лібергаль відбував покарання у Кіровській області, а у 1948 році як особливо небезпечний злочинець був переведений до особливого табору МВД СРСР «Дубравлаг». Був звільнений із табору в серпні 1950 року і відправлений на спецпоселення в с. Ігарка Шарського району Красноярського краю. Тут зміг облаштувати своє життя і в скорому часі вже працював завідувачем шкірвенкабінету. У лютому 1957 року виїхав на постійне проживання до Польщі в м. Єленя Гура, де й оселився.

Історія визвольного руху отримала ще одне раніше невідоме імʼя повстанського лікаря «Гіля» – Лібергаля Самуїла Ароновича. Він був реабілітований Прокуратурою Тернопільської області 29 січня 1993 року.

Стаття підготовлена за матеріалами кримінальної справи Лібергаля С.А. (Архів УСБУ в Тернопільській області).

Володимир Бірчак, історик, науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху

Джерело: Український погляд