До 100-річчя з дня народження керівника військової округи УПА № 6 "Сян" Мирослава Онишкевича

Автор — Олександр Іщук

Онишкевич Мирослав Григорович народився 26 січня 1911 р. у м. Угнів (нині Сокальський район Львівської області) в українській патріотичній родині. Він мав двох братів — старшого Юрія та молодшого Тараса, всі вони отримали належне національне виховання та брали активну участь в українському визвольному русі. 

М. Онишкевич закінчив чотири класи гімназії та два класи торгової школи в м. Сокаль, а також школу підхорунжих польської армії. Член Української військової організації (УВО) з 1929 р., та Організації українських націоналістів (ОУН) з 1930 р. Потім був керівником Юнацтва ОУН в м. Ковелі на Волині, організатором військових та виховних вишколів юнаків. 

За діяльність в УВО та ОУН та поширення української державницької ідеї М. Онишкевич був переслідуваний польською поліцією і двічі сидів у в’язниці (з вересня 1931 р. до початку 1933 р., та у 1933—1934 рр.). Після виходу на волю був співробітником видавництва «Дешева книжка» та продовжував брати участь у підпільній діяльності ОУН. 

Після початку німецько-радянської війни влітку 1941 р. М. Онишкевич увійшов до складу похідних груп ОУН(б), під час німецької окупації був зв’язковим крайового провідника ОУН(б) на Осередньо-східних українських землях Дмитра Мирона — «Орлика» у м. Києві. У 1942—1943 рр. він повернувся до Львова і став військовим референтом ОУН Львівщини. 

Мирослав Онишкевич

Мирослав Онишкевич

У 1943 р. розпочалося створення української національної самооборони (УНС) в Галичині. Основними завданнями УНС були: оборона українського населення від можливих збройних акцій з боку німців, радянських партизанів та поляків; підготовка до збройного опору радянській владі. Створенням УНС займалися Р. Шухевич та О. Луцький, які призначили М. Онишкевича заступником обласного командира УНС Львівщини. З грудня 1943 р. М. Онишкевич був призначений шефом штабу і заступником командира новоствореної військової округи УПА «Буг». На цій посаді він перебував до квітня 1945 р., створюючи нові відділи УПА на Львівщині. 

В жовтні 1945 р. М. Онишкевич мав зустріч з керівником групи УПА-Захід Василем Сидором — «Шелестом» і був ним призначений на посаду командира Закерзонської військової округи УПА № 6 «Сян», яким залишався до кінця життя. В листопаді 1946 р. він перейшов державний кордон і перебазувався до Польщі, на етнічні українські землі Закерзоння. Тут він разом з керівником Закерзонського крайового проводу ОУН Ярославом Старухом — «Стягом» та його заступником Василем Галасою — «Орланом» організував створення та вишкіл відділів УПА, які проводили активну боротьбу проти польських органів держбезпеки та захищали місцеве українське населення від нападів з боку поляків. 

Ярослав Старух — «Стяг», керівник Закерзонського крайового проводу ОУН

Ярослав Старух — «Стяг», керівник Закерзонського крайового проводу ОУН

Підпілля користувалось значною підтримкою місцевого населення. Водночас його матеріально-технічна база залишалась обмеженою. Воякам УПА не вистачало зброї, медикаментів, зв'язок між відділами часто був нерегулярним, а М. Онишкевич не мав в своєму розпорядженні штабу, крім писаря-архіватора «Каменя» та особистої охорони і кур’єрів «Юрка», «Сталевого», «Богдана», «Максима», «Самбо». 

1946 рік. Міст, висаджений у повітря сотнею УПА «Хріна». На першому плані — група працівників Міністерства національної оборони ПНР.

1946 рік. Міст, висаджений у повітря сотнею УПА «Хріна». На першому плані — група працівників Міністерства національної оборони ПНР

Однією з головних вимог М. Онишкевича до підлеглих командирів УПА було налагодити роботу всіх ланок підпільної армії, в т.ч. і звітування. Кожен відділ ВО УПА «Сян» зобов’язаний був надсилати своєму керівництву місячні звіти з діяльності. Звіти складались з 7 частин: оперативний звіт про бойові дії, інформативний звіт та інформація розвідки, інформація про харчування відділу, про озброєння відділу, про вишкільний стан відділу, і останнє — про побажання відділу. Також кожній сотні було вказано мати свій архів, в якому зберігати копії зазначених звітів та літературу. Крім того, сотенні та бунчужні УПА обов’язково вели касову книгу, продуктово-товарову книгу, зберігали накази по особовому складу відділів. В свою чергу, командира тактичних відтинків УПА готували загальні місячні звіти та надсилали їх керівнику ВО УПА «Сян». 

Слід відзначити, що боротьба на Закерзонні виявилась довгою та впертою: в той час, як в Україні до середини 1946 р. більшість відділів УПА вже було розбито чекістами, на Закерзонні до весни 1947 р. УПА продовжувала вести активну боротьбу проти частин польської армії та органів держбезпеки. 28 березня 1947 р. в засідці сотня УПА Степана Стебельського — «Хріна» вбила заступника міністра національної оборони Польщі генерала Кароля Свєрчєвського. Невдовзі після цього поляки значно активізували боротьбу з українським визвольним рухом, організувавши операцію «Вісла» з виселення українського населення Закерзоння в західні області Польщі та провівши паралельно з нею широкомасштабні оперативно-розшукові заходи проти підпільників. Все це спричинило до масових репресій проти українців. Цілком можливо, що всі ці плани були заздалегідь погоджені з Москвою, адже в Західній Україні в жовтні 1947 р. була проведена масова операція «Захід», під час якої понад 75 тисяч родичів та прибічників ОУН і УПА були виселені до Сибіру. 

 Генерал Кароль Свєрчєвський

Генерал Кароль Свєрчєвський

Після проведення операції «Вісла» в квітні — жовтні 1947 р. українські етнічні землі, очищені від корінного населення, активно заселялися поляками, а підпілля ОУН і УПА втратило свою основну матеріальну та людську базу. В результаті активних військово-оперативних заходів польське міністерство держбезпеки зуміло розгромити основні сили підпілля, частина підпільників повернулися для продовження боротьби в УРСР. 

М. Онишкевич навіть у таких важких умовах продовжував залишатись в підпіллі та намагався організувати спротив. Однак сітка, сплетена спецслужбами навколо нього, поступово затягувалась. Невдовзі полякам стало відомо, де він може переховуватись. 2 березня 1948 р. М. Онишкевич був виявлений і заарештований співробітниками УБП в своїй криївці. З ним разом поляки захопили цінний архів документів Закерзонського крайового проводу ОУН та ВО УПА «Сян». Після тривалого двохрічного слідства і перебування в Варшавській тюрмі М. Онишкевич постав перед польським судом, який 2 червня 1950 р. засудив його до смертної кари. 6 липня 1950 р. вирок було виконано у м. Варшаві. Місце поховання М. Онишкевича невідоме. 

Затриманий польськими військовими Іван Годованич — «Петро», вояк УПА з сотні Степана Стебельського — «Хріна»

Затриманий польськими військовими Іван Годованич — «Петро», вояк УПА з сотні Степана Стебельського — «Хріна»

У підпіллі ОУН і УПА М. Онишкевич використовував псевдоніми «Білий», «Богдан», «Лір», «Лютий», «Олег», «Орест», «Чернява» та інші. 

Діяльність М. Онишкевича була високо оцінена керівниками українського визвольного руху. 26 січня 1944 р. М. Онишкевич отримав звання хорунжого УПА, 15.04. 1945 р. — поручника УПА, в січня 1946 р. — сотника УПА, 14.10. 1946 р. — майора УПА. 

Разом з М. Онишкевичем в підпіллі ОУН і УПА перебували два його брати. Обоє вони загинули у збройній боротьбі за відновлення незалежності України. 

Тарас Онишкевич народився 15.06. 1914 р., закінчив народну школу в Угнові та однорічну господарську школу в Янчині. Був членом ОУН з 1929 р., брав участь у збройних нападах проти польської поліції в Угнові і Диниськах, за що в 1934 р. був засуджений до 12 років тюрми, на волю вийшов з початком Другої світової війни в вересні 1939 р. Брав участь у військовому вишколі ОУН, організованому спільно з німцями в Закопане в 1939 р. В 1940—1941 рр. був зв’язковим крайового провідника ОУН в Галичині Івана Климіва — «Легенди». Після початку радянсько-німецької війни брав участь в похідних групах ОУН, був одним з організаторів проголошення Акту відновлення української держави 30 червня 1941 р. у Львові. Влітку 1941 р. він був заарештований гестапо в Житомирі, однак при транспортуванні в поїзді зміг втекти з-під варти. В кінці 1941- травні 1942 р. був відправлений для організації підпілля ОУН на Дніпропетровщині, Запоріжжі та Донбасі, згодом — на Сумщині. Київщині та Житомирщині. На початку 1943 р. був заарештований гестапо в м. Кристинополі (нині Червоноград Львівської області), але знову втік. Навесні 1943 р. необачно повівся зі зброєю і випадково важко поранив себе у живіт, проте вижив. В 1943—1944 рр. був членом Львівського обласного проводу ОУН, на півночі Львівщини організував з боївок СБ та самооборонних боївок сотню УПА, яка невдовзі була включена до складу ВО УПА «Буг», а він був її командиром з грудня 1943 р. до квітня 1944 р. В березні 1944 р. командував куренем УПА, який здійснив напад на німецьку в’язницю в м. Сокалі і зольників українських в’язнів. Крім того, організував в кінці березня 1944 р. операцію проти осередку польської Армії Крайової в с. Острів Сокальського району Львівської області, під час бою був важко поранений і помер 1 квітня 1944 р. Т. Онишкевич похований в м. Угнів. 

Юрій Онишкевич народився 7 березня 1908 (за іншими даними — 1909 року), закінчив торгівельну школу, був службовцем українського товариства «Дністер». З 1920-х рр. — член УВО, а потім ОУН. Восени 1929 р. був заарештований польською поліцією та стояв перед судом на процесі у Львові 26 травня — 28 червня 1930 р., був в результаті звільнений за браком доказів. В 1931—1932 рр. був членом бойової групи ОУН «Богданівка». 22 березня 1932 р. Ю. Онишкевич знову був заарештований польською поліцією, однак знову за браком доказів через кілька місяців його звільнили. Він і після цього не припинив своєї активної участі в українському національно-визвольному русі, в результаті польська поліція втретє заарештувала його 18 серпня 1933 р. Після тривалого слідства 20 липня 1934 р. польський суд засудив Ю. Онишкевича до 13 років позбавлення волі. Однак у зв’язку волю з початком Другої світової війни в вересні 1939 р. він звільнився з тюрми та повернувся до роботи у підпіллі. За деякими даним, в 1940 р. він знову був заарештований (тепер вже НКВС) і, судячи з усього, загинув в тюрмі. Точних даних про місце і час його смерті та місце поховання досі немає. 

Юрій Онишкевич

Юрій Онишкевич

Як видно з викладеного, брати Онишкевичі зробили значний внесок в справу боротьби українського визвольного руху за відновлення незалежності України. Приємно відзначити, що пам’ять про них не стерлася, їх згадано у багатьох виданнях з історії ОУН та УПА. У м. Угнові на будинку, де народився М. Онишкевич і його брати, встановлено меморіальну таблицю, його ім’ям названа одна з вулиць міста. 

Цікавою є доля відомого серед істориків «архіву Онишкевича» — збірки документальних матеріалів ОУН і УПА, які були вилучені в останній криївці командира ВО УПА «Сян». До 1946 р. цей архів зберігався у Івана Шпонтака — «Залізняка», керівника тактичного відтинку УПА «Бастіон» та у інших підпільників. Згодом було вирішено централізувати матеріали, і восени 1946 р. всі документи були посортовані в криївці М. Онишкевича його архіваріусом «Каменем» (ймовірно, це Григорій Кудрик), який на базі звітів підготував список полеглих на той час вояків УПА. Архіви були складені у велику скриню та закопані у південному коридорі криївки, що знаходилась під стодолою Греко-католицької на приходстві о. Олексія Колянківського в с. Дениська Томашув-Любельського повіту. 

Після арешту М. Онишкевича функціонери польського міністерства держбезпеки вилучили ці матеріали та долучили їх, як речові докази, до кримінальної справи. Вони займають кілька томів (обсяг складає кілька тисяч аркушів). Архіваріус «Камінь», який опікувався архівом, також був заарештований МБП та засуджений 8 жовтня 1947 р. в м. Томашеві-Любельському до вищої міри покарання та страчений 5 листопада 1947 р. в м. Замостя. За допомогу підпільникам отець Олексій Колянківський був вивезений в концтабір в м. Явожно і засуджений до тривалого ув’язнення. 27 липня 1953 р. він був вбитий охоронцями табору, які втопили його у діжці з протипожежною водою. 

Спочатку справа на М. Онишкевича зберігалася в міністерстві держбезпеки ПНР, згодом в архіві МВС і Адміністрації Республіки Польща, а у 1998 р. була передана у архів новоствореного Інституту національної пам’яті Польщі. Серед збережених документів є вказівки керівництва ОУН і УПА за 1944—1947 рр., звіти різних ланок підпілля, зведення про бойові дії відділів УПА, списки нагороджених, покараних та полеглих підпільників, фотографії тощо. Частина «архіву Онишкевича» була оприлюднена у книжковому серійному виданні «Літопис УПА», інші поки що залишаються невідомими широкому загалові. Ці документи є унікальним джерелом про діяльність українського національно-визвольного руху на Закерзонні і містять чимало інформації про життя українців Закерзоння, українсько-польські та українсько-німецькі стосунки. 

Друга половина 1946 року. Спіймані члени групи СБ ОУН «Володі».

Друга половина 1946 року. Спіймані члени групи СБ ОУН «Володі».

1947 рік. Акція «Вісла». Ветліна. Спійманих вояків УПА, імовірно з сотні Степана Стебельського — «Хріна» (або «Стаха»), допитує капітан Мєчислав Вітковський, старший слідчий, офіцер відділу інформації 2-ї Бригади КБВ

1947 рік. Акція «Вісла». Ветліна. Спійманих вояків УПА, імовірно з сотні Степана Стебельського — «Хріна» (або «Стаха»), допитує капітан Мєчислав Вітковський, старший слідчий, офіцер відділу інформації 2-ї Бригади КБВ

Червень 1947 року. Спіймані батальйоном «Вроцлав» (2 Бригада КБВ) партизани УПА, які чекають на допит перед штабом бригади
Червень 1947 року. Спіймані батальйоном «Вроцлав» (2 Бригада КБВ) партизани УПА, які чекають на допит перед штабом бригади

1947 рік. Акція «Вісла». Інспекція загонів ГО «Вісла» маршалом Міхалом Роля-Жимерським. Ліворуч від маршала генерал Стефан Моссор.

1947 рік. Акція «Вісла». Інспекція загонів ГО «Вісла» маршалом Міхалом Роля-Жимерським. Ліворуч від маршала генерал Стефан Моссор.

1947 рік. Польські штабні офіцери під час проведення акції «Вісла».

1947 рік. Польські штабні офіцери під час проведення акції «Вісла». 

1947 рік. Варшава. Похорон генерала зброї (міністра внутрішніх справ ПНР) Кароля Свєрчевського. Похоронна процесія виходить з площі Трьох Хрестів.

1947 рік. Варшава. Похорон генерала зброї (міністра внутрішніх справ ПНР) Кароля Свєрчевського. Похоронна процесія виходить з площі Трьох Хрестів.

1947 рік. Виселення українського населення Закерзоння батальйоном Корпусу внутрішньої безпеки (КБВ) «Познань»

1947 рік. Виселення українського населення Закерзоння батальйоном Корпусу внутрішньої безпеки (КБВ) «Познань»

1947 рік. Виселення українського населення Закерзоння батальйоном Корпусу внутрішньої безпеки (КБВ) «Познань»

1947 рік. Виселення українського населення Закерзоння батальйоном Корпусу внутрішньої безпеки (КБВ) «Познань»

 

Література про М. Онишкевича: 

Літопис Української повстанської армії. Том 16. Підпільні журнали закерзонської України, 1945—1947. — Торонто, 1987. — 608 с.

Літопис Української повстанської армії. Том 33. Тактичний Відтинок УПА 26-ий «Лемко»: Лемківщина і Перемищина (Документи і матеріяли). — Торонто, 2001. — 900 с. (вступна стаття П. Потічного та І. Лика на с. 7-17 з інформацією про діяльність М. Онишкевича)

Літопис Української повстанської армії. Том 34. Лемківщина і Перемищина — «Холодний Яр», «Бескид», «Верховина»: Політичні звіти. — 2001. — 974 с. 

Повстанські могили. Пропам’ятна книга впавши на полі слави вояків Української повстанської армії — Захід, 6-ї Воєнної округи «Сян», тактичних відтинків «Лемко», «Бастіон», «Данилів» (1944—1946) / ред. та упоряд. Є. Місило. — Варшава — Торонто, Український архів (Варшава) і вид-во «Літопис УПА» (Торонто). — 1995. — Т. 1. (у вступній статті Є. Місила є інформація про долю М. Онишкевича і його архіву). 

Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920—1939 роки. Видання третє, доповнене / Відп. ред. В. Мороз. — К., «Українська видавнича спілка», 2007. — 1006 с. (на с. 773—774 біографічна довідка про братів Онишкевичів).

Сергійчук В.І. Трагедія українців Польщі. — Тернопіль, 1997. — 438 с. 

Сергійчук В.І. Український здвиг. Закерзоння. 1939—1947. — К.: Укр. Видавнича Спілка, 2004. — 840 с.

В’ятрович В.М. Український визвольний рух на Закерзонні в 1944—1947 роках // Український визвольний рух. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, Центр досліджень визвольного руху, 2008. — Збірник 12. — С. 181—196. 

Шевців А. Закерзоння: український рахунок // Український визвольний рух. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Центр досліджень визвольного руху, 2007. — Збірник 11. — С. 221—232.

Акція «Вісла». Документи / Упоряд. і ред. Є. Місило. — Львів — Нью-Йорк, 1997. — 564 с. 

Акція «Вісла». 1947 р. / Державний архів Служби безпеки України; Архів міністерства Внутрішніх справ і адміністрації Республіки Польща; Інститут національної пам’яті — комісія з переслідування злочинів проти польського народу; Інститут політичних і етнонаціональних досліджень Національної академії Наук України; Упоряд.: Б. Гронек, М. Маєвський, В. Пристайко, О. Пшенніков, В. Худзік, Є. Тухольський, П. Кулаковський, С. Кокін, Ю. Шаповал // Польща та Україна в тридцятих — сорокових роках ХХ століття. Невідомі документи з архівів спеціальних служб. — Т. 5. — Варшава — Київ, 2006 — 877 с.

Автор — Олександр Іщук, Київ

 

Додано 26.01.2011