До 45-річчя з дня смерті Осипа Бойдуника

Автор — Олександр Іщук (м. Київ)

7 квітня 2011 р. виповнюється 45 років з дня смерті Осипа Бойдуника, одного з відомих українських громадсько-політичних діячів, який відіграв значну роль в створенні та розбудові українського визвольного руху.

Осип Бойдуник народився 8 грудня 1895 р. в м. Долина (нині — Івано-Франківська область). В дитинстві та юності отримав належне національне виховання, добре знав про поневолений стан українського народу. Після початку Першої світової війни у 1914 р. був призваний на службу до Австро-угорської армії.

Восени 1918 р. Австро-угорська імперія припинила своє існування. На її території виникли кілька нових держав, в т.ч. Західноукраїнська народна республіка (ЗУНР). Одним з перших її рішень було створення боєздатної Української галицької армії (УГА), яка могла б захистити інтереси молодої держави. У 1918—1921 рр., коли ЗУНР та Українська народна республіка (УНР) об’єднали свої зусилля в боротьбі проти військ Польщі, Радянської Росії та генерала Денікіна О. Бойдуник був хорунжим УГА, брав участь у боях. На жаль, відстояти незалежність Української держави тоді не вдалося, і за Ризьким договором 1921 р. більша частина її території була розділена та увійшла до складу чотирьох держав: Польщі, Чехословаччини, Румунії та Радянської Росії (з 1922 р. — СРСР). І хоча більшовики, намагаючись продемонструвати свою повагу до українців, створили Українську соціалістичну радянську республіку (УСРР), однак реально всі основні політичні та економічні питання, пов’язані з Україною, вирішувалися у Москві.

Учасники Конгресу українських націоналістів 28 січня — 3 лютого 1929 р.

Учасники Конгресу українських націоналістів 28 січня — 3 лютого 1929 р.
Сидять зліва направо: Юліан Вассиян, Дмитро Андрієвський, Микола Капустянський, Євген Коновалець, Микола Сціборський, Яків Моралевич, Володимир Мартинець, Микола Вікул.
Стоять зліва направо (перший ряд): Іван Малько, Осип Бойдуник, Максим Загривний, Євген Зиблікевич, Петро Кожевників, Дмитро Демчук, Леонід Костарів, Олесь Бабій, Ріко Ярий, Михайло Антоненко, Зенон Пеленський.
Стоять зліва направо (другий ряд): Юрко Руденко, Ярослав Барановський, Степан Охримович, Степан Ленкавський, Андрій Федина, Ярослав Герасимович, Теофіл Пасічник-Тарнавський, Олександр Згорлякевич.

Після поразки у війні за незалежність значна частина вояків УГА опинилася інтернованими у військових таборах Польщі та Чехословаччини. Серед українських військовиків, які болісно пережили цю поразку, були поширені настрої взяти реванш. Після звільнення з таборів частина українських старшин ініціювала створення підпільних організацій, сподіваючись на продовження боротьби. Це було тим більше актуально, бо хоча поляки і більшовики і перемогли у війні та розділили між собою основну частину українських земель, але політична доля України вирішувалась ще й на міжнародній дипломатичній арені. Західним державам було добре відомо українське питання, і вони рекомендували полякам у їх державі забезпечити українцям максимальні політичні та культурні права.

Від початку 1920-х рр. О. Бойдуник, як і багато інших вояків УГА, вступив в новостворену українську військову організацію (УВО), яку очолив полковник Євген Коновалець. Організація доручила йому проводити роботу за місцем народження та проживання. У грудні 1920 р. — жовтні 1923 р. він виконував обов’язки організаційного референта повітової команди УВО на Долинщині. В його обв’язки входило залучення до УВО нових молодих кадрів, роз’яснення цілей та завдань Організації місцевому українському населенню, створення належної матеріальної бази, налагодження пропагандистської роботи.

Юліан Вассиян

Юліан Вассиян

Паралельно з підпільною роботою, О. Бойдуник не забував про освіту. В жовтні 1923 р. він виїхав до Чехословаччини. Там у 1924 р. склав іспити про закінчення навчання (іспит зрілості) та вступив на навчання до Вищої торгівельної школи у Празі. У 1929 р. закінчив навчання, отримавши спеціальність інженера-економіста.

У середині 1920-х рр. О. Бойдуник став членом Групи української національної молоді (ГУНМ), а у 1926—1929 рр. був головою цієї організації. ГУНМ виникла в таборі інтернованих чехословацькою владою вояків УГА з групи генерала Кравса, яка влітку 1920 р., рятуючись від поляків, перейшла Карпати. Згідно зі статистикою, 31 грудня 1920 р. в таборі в Ліберці, організованому у вересні 1920 р., перебувало 450 старшин УГА, 563 стільців, 66 жінок і 25 дітей. Серед військовополонених розгорнулася жвава культурно-просвітницька праця, а далі й ідеологічно-політична. На цьому ґрунті і виросла перша клітина ГУНМ. Першими організаторами ГУНМ були З. Петрів, М. Коновалець (брат Є. Коновальця), І. Ольховий, В. Бас, І. Гижа, згодом до організації приєднались О. Черкавський, М. Козак, Ю. Вассиян, С. Нижанківський і О. Бойдуник. Чеська влада ставилась до інтернованих вояків досить добре, дозволяла пересуватись територією країни, дала можливість працевлаштуватись або йти вчитись, щоб мати самостійні джерела заробітку. В результаті поступово інтерновані українські вояки переходили з табору на нові місця праці, і невеликі українські громади стали виникати на всій території Чехословаччини.

З 1924 р. центр ГУНМ став базуватися у Празі. Це було тим більше актуально, бо чимало членів організації були студентами. Навесні того ж року відбувся з’їзд представників усіх ланок ГУНМ, де було порушено питання про об’єднання всіх українських організацій в Чехії. За даними одного з керівників ГУНМ С. Нижанківського, через Організацію протягом 1924—1928 рр. пройшло близько тисячі членів, серед яких було приблизно 70% західних українців, і 30% наддніпрянців.

Степан Охримович

Степан Охримович

Щодо політичної програми ГУНМ, то в ній відображалося прагнення організації до безкомпромісної боротьби за Українську самостійну державу проти кожного окупанта, рішуче відкидалась орієнтація як на Польщу, так і на СРСР і проповідувалася орієнтація на власні сили українського народу у цій боротьбі.

У 1925 р. О.Бойдуник був членом редакційної колегії журналу ГУНМ «Національна думка» (виходив з 1924 р. до січня 1928 р.). Крім нього, в редколегії були С. Нижанківський, І. Ольховий та О. Бабій. Журнал виходив спочатку у вигляді літографованих копій, а з 1926 р. видавався у друкарні. Саме на його основі в 1928 р. було створено офіційний друкований орган Проводу українських націоналістів — журнал «Розбудова нації».

Олесь Бабій

Олесь Бабій

Як член ГУНМ, О. Бойдуник 8-9 квітня 1928 р. брав участь у Другій конференції українських націоналістів в Празі. Ця конференція прийняла остаточне рішення про створення на базі різних українських націоналістичних організацій єдиної політичної партії. Також було вирішено скликати Конгрес українських націоналістів 1 вересня 1928 р. Однак насправді через різні причини він відбувся лише на початку 1929 р.

28 січня — 3 лютого 1929 р. О. Бойдуник брав участь в роботі Першого конгресу українських націоналістів у Відні. На Конгрес прибули 30 представників різних українських націоналістичних організацій. Під час роботи Конгресу 30-31 січня і 1 лютого 1929 р. діяли шість комісій: ідеологічна, соціально-економічна, військова, політична, культурно-освітня та організаційна, на них було виголошено 40 доповідей з пропозиціями щодо подальшої діяльності українських націоналістів. Бойдуник О. був задіяний в роботі соціально-економічної та організаційної комісій, виголосив реферати на тему «Уваги до економічної політики України» і «Уваги до статуту організації націоналістів».

Осип Бойдуник

Осип Бойдуник

Рішенням пленарного засідання Конгресу 2-3 лютого 1929 р. було створено Організацію українських націоналістів, прийнято постанови (які, фактично, були програмою діяльності ОУН), затверджено устрій (статут) ОУН, обрано керівництво. Головою проводу ОУН став Євген Коновалець.

У 1929—1930 рр. О. Бойдуник виконував обов’язки секретаря ОУН в Чехословаччині. В червні 1930 р. брав участь в роботі конференції УВО і ОУН в Празі.

Восени 1930 р. О. Бойдуник повернувся до Галичини, став членом Сенату ОУН, перебуваючи на цій посаді до листопада 1931 р. Про його діяльність дізналася польська поліція, і 9 листопада 1931 р. він був заарештований та майже рік просидів під слідством у тюрмі.

На «процесі конгресівців» 5-9 вересня 1932 р. у Львові О. Бойдуник був засуджений польським судом до чотирьох років позбавлення волі. Вийшов з в’язниці на волю в січні 1936 р.

Обкладинку журналу «Національна думка»

Обкладинку журналу «Національна думка»

У 1936—1938 рр. О. Бойдуник став засновником та працівником українських газет «Голос нації» та «Голос». В той же час став керувати діяльністю фабрики «Вапно» у Миколаєві (нині — Львівська область), яка була заснована за допомогою досить потужного тоді «Промбанку».

Займаючись діловими справами, О. Бойдуник не припиняв співпраці з ОУН. У 1939 р. він певний час був головним контрольним ОУН (ця посада передбачала контроль за фінансами організації), а в 1939—1941 рр. — уповноваженим Проводу український націоналістів з суспільно-політичної праці. В підпіллі він використовував псевдоніми «Боярський», «О. Грузченко», «Денис», «Діброва», «О. Михайлович».

Коли Німеччина окупувала українські землі, О. Бойдуник потрапив в поле зору гестапо. Німці уважно стежили за діяльністю членів ОУН, як мельниківського, так і бандерівського напрямків. В 1944 р. він, як політичний в’язень, потрапив до німецької тюрми, але згодом був звільнений.

Після поразки Німеччини у Другій світовій війні О. Бойдуник залишився проживати в Західній Німеччині. Він не захотів повертатися до України, яка знову опинилася в складі СРСР, небезпідставно очікуючи репресій за свою політичну діяльність з боку НКВС-НКДБ.

Євген Коновалець

Євген Коновалець

У 1954 р. О. Бойдуник був головою Української національної ради (УНРади), написав та опублікував спогади, розповівши про подробиці власного життя. Ці спогади є цінним джерелом для дослідників історії УГА, ГУНМ, УВО та ОУН, та й загалом всього українського суспільно-політичного життя першої половини ХХ століття.

Бойдуник О. помер 7 квітня 1966 р. в м. Мюнхен (ФРН) і був похований на цвинтарі Вальфрідгоф.

Мирон Коновалець

Мирон Коновалець

Життєвий шлях О. Бойдуника був типовим для багатьох українців, народжених в кінці ХIХ століття. Народившись в Австро-угорській імперії, він отримав в родині належне національне виховання, добре знав про поневолений статус українського народу і був готовий до боротьби за відновлення незалежності України. Молодим юнаком він потрапив на фронти Першої світової війни, вимушений був воювати за чужі інтереси. Після проголошення Західноукраїнської республіки вступив до УГА та взяв участь у національно-визвольних змаганнях, в боях проти польської та радянської армій. Після поразки національно-визвольної боротьби О.Бойдуник вступив до УВО, а потім до ГУНМ, основним завданням яких було відновлення незалежності України. Він відіграв важливу роль у згуртуванні українських студентів Чехословаччини, у підготовці журналу «Національна думка», та у процесі об’єднання різних українських націоналістичних молодіжних організацій і створенні на їх базі Організації українських націоналістів в 1928—1929 рр. В подальшому він брав активну участь у діяльності ОУН, при цьому зумів реалізувати себе, як ділова людина, був керівником фабрики «Вапно». Все своє життя О. Бойдуник брав участь у українському політичному житті, за свою діяльність переслідувався, заарештовувався поляками та німцями, після 1944 р. вимушений був залишитись на еміграції, щоб уникнути репресій з боку радянських каральних органів. Думається, що пам'ять про нього, як про одного з творців та активних діячів українського визвольного руху, повинна назавжди залишитись в історії України.

Література про О. Бойдуника:

Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920—1939 роки. Видання третє, доповнене / Відп. ред. В. Мороз. — К.: Українська видавнича спілка, 2007. — 1006 с. (на с. 632 біографічна довідка про О. Бойдуника).

Конгрес українських націоналістів 1929 р. Документи і матеріали / Упоряд. В. Муравський; НАН України. ЛНБ ім. В. Стефаника; Центр досліджень визвольного руху. — Львів, 2006. — 420 с.

Посівнич М. Форми та методи агітаційно-пропагандистської діяльності ОУН у 1929—1939 рр. // Український визвольний рух. — Зб. 9. — Львів, 2007. — С. 61-78.

Муравський В. Протоколи засідань військової та ідеологічної комісій Конгресу Українських Націоналістів 1929 р. // Український визвольний рух / Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Центр досліджень визвольного руху. — Львів, 2004. — Зб. 3. — С. 39-60.

Додано 07.04.2011