Коротка історія тюрми "на Лонцького"

1889-1890 рр. у Львові на місці перехрестя сучасних вулиць Бандери та Коперніка було побудовано казарми для жандармерії.

З 1919 року споруди почали використовувати як в’язницю і вже незабаром вона набула сумної слави політичної тюрми. 

За часів першої радянської окупації протягом 1939-1941 рр. тут розміщувалися обласне управління НКВД, в’язничне відділення цього управління та в’язниця № 1, розрахована на 1500 в’язнів, проте реальна їх кількість була значно вищою. Влітку 1941, на початку німецько-радянської війни, перед відступом радянської влади у в’язниці № 1, як і в інших в’язницях Львова та Західної України, відбувалися масові розстріли в’язнів. Протягом 22—28 червня 1941 р. у тюрмі «на Лонцького» було знищено 1681 особу — 42% від усіх розстріляних в’язнів львівських тюрем.

Під час нацистської окупації (1941-1944) тут було організовано слідчу в’язницю гестапо, через репресії якої пройшла ціла когорта діячів українського визвольного руху. 

Протягом 1944-1991 рр. у в’язниці на Лонцького розміщувалися слідчий відділ та слідча в’язниці НКВД — МГБ — КҐБ. Тут перебували під час слідства особи, звинувачені в антирадянській діяльності: у 1944—1953 рр. — діячі ОУН та УПА, у 1960-1980-х — наступне покоління учасників визвольного руху, зокрема «шестидесятники».

Тюрма «на Лонцького» як місце боротьби з противниками тоталітарного режиму використовувалася до його падіння в 1991 році і для тисяч українців стала символом тоталітаризму та окупації.

Детальніше:

Історія в’язниці “на Лонцького”