Полковник Армі УНР – монах Почаївської Лаври

Весняного дня 1940 року прочани Почаєво-Успенської Лаври могли звернути увагу на престарілого монаха, який, прогулюючись біля лаврського готелю, вдивлявся в напрочуд синє небо. Цей монах був не таким, як всі інші, щось в ньому було загадкове. Нетипова для монахів військова виструнченість і ці очі, що вдивлялись в небо і могли, мабуть, розповісти не одну складну та захоплюючу історію із його життя за майже пів цього століття.

Монах Магістріан (в миру – Руссіян Михайло Тимофійович) недарма милувався синім небом. Воно нагадувало йому чорноморське небо та рідне село Байдарські ворота Таврійської губернії, де він народився 16 листопада 1876 року в сім’ї полковника царської армії.

Дитинство Михайла минало в родинному колі. Та юнак вирішує залишити дім і піти шляхом батька – стати військовим. Він вступає до Петропавлівського Полтавського кадетського корпусу, який закінчує у 1894 році. Згодом ще навчається в Петрограді (нині – Санкт-Петербурзі – авт.) в 2-му Костянтинівському училищі, після закінчення якого в званні підпоручика отримує призначення до військ, які називали «богами війни» - артилерії. Саме у 31-й артилерійській бригаді і розпочнеться його військова кар’єра.

У 1904 році розгорілась так звана російсько-японська війна, яка була спричинена японськими претензіями на м. Порт-Артур, що був під контролем Російської імперії та поширенні свого впливу на Корею. Саме в цій війні Руссіян отримає свій перший бойовий досвід. У березні 1905 року він разом із дивізіоном своєї бригади прибуває до місця бойових дій. Бої були завзятими і кровопролитними, однак війна закінчиться 5 вересня 1905 року перемогою Японії.

Після війни Михайло вже у званні молодшого офіцера продовжить службу у своїй бригаді. У 1910 році він буде переведений до 4-ї Сибірської артилерійської бригади, де перебуватиме на посадах командира артилерійського парку та командира батареї. Згодом він служитиме на Іркутському артилерійському складі та командуватиме 2-им бойовим відділом Ковенської фортеці (нині – Каунаський замок, Литва – авт.).

Фото 1. Каунаський замок (сучасний вигляд)

Саме тут на Східному фронті Руссіяна і застане Перша світова війна, яка почалась 1 серпня 1914 року. Згодом він буде переведений до Брест-Литовської важкої артилерії, де служитиме командиром 3-го артилерійського дивізіону та начальником господарської служби 2-го артилерійського дивізіону. Ця господарська (інтендантська) служба в майбутньому стане для нього визначною в житті.

У травні 1915 року Михайло Тимофійович переведений на службу командиром 2-ї батареї 127-ї артилерійської бригади, а у серпні 1916 року отримує звання підполковника і з травня 1917 року він вже командир 1-го дивізіону згаданої бригади.

Саме у цей час він закінчує Офіцерську артилерійську школу та отримує звання полковника. Загалом за час своєї служби в Російській імператорській армії М. Руссіян був нагороджений Хрестом Св. Володимира 4-го ступеня з мечами та бантом за бойові заслуги.

Фото 2. Хрест Святого Володимира 4-го ступеня з мечами

У цей час в Російській імперії розгоряється політична криза, антивоєнні настрої та поширення серед населення прихильності до соціалістичних ідей все більше деморалізують військо. Все йшло до того, що Росія могла достроково вийти із Першої світової війни, що, власне, й станеться у березні 1918 року. Та полковник Руссіян не чекатиме цього часу, він розпочне свою власну боротьбу – боротьбу за незалежну Українську Народну Республіку (УНР). У цей час відбувається так звана «українізація» військових частин Російської імперії, де більшість солдатів та офіцерів були українцями. З цією метою Руссіян у січні 1918 року стає інспектором артилерії 5-го Кавказького корпусу, штаб якого знаходився в м. Катеринослав (нині – Дніпро – авт.)

29 квітня 1918 року в УНР відбувається державний переворот і до влади приходить гетьман Павло Скоропадський, який мав підтримку серед керівництва Німецької імперії. Багато офіцерів та солдат постали перед вибором «що робити далі?»; полковник Руссіян перейшов на службу до Армії Української Держави (УД) і вже в травні був призначений командиром 123-ї артилерійської бригади. У жовтні цього ж року він буде переведений на командування 44-м легким гарматним полком Армії УД, а згодом стає командиром 16-ї артилерійської бригади.

Фото 3. Гетьман Павло Скоропадський

Правління гетьмана було нетривалим, у листопаді 1918 року коли закінчилась Перша світова війна в Україні спалахнуло Антигетьманське повстання. Згодом до цього повстання долучається і Руссіян і вже 10 грудня (за 4 дні до зречення гетьмана – авт.) стає помічником командира 15-го важкого гарматного полку військ Директорії (найвищого державного органу УНР – авт.).

У січні 1919 року він був відправлений інспектором артилерії Катеринославського коша Дієвої армії УНР (ДА УНР). Саме в цей час його, за дорученням вищого державного керівництва, відправляють для роззброєння австрійських військових частин, котрі ще залишались на території України. Однак в Україні тоді було неспокійно, 5 лютого 1919 року більшовицьким військам вдається захопити м. Київ. Вкотре розпочинається довга і кровопролитна боротьба українського народу за свою державність та незалежність.

Не оминули ці події і полковника Руссіяна, з квітня 1919 року він – командир Холмської артилерійської бригади, з якою, під натиском більшовиків, відступав в район м. Луцька. Згодом він стає інспектором артилерії Південно-Східної групи Республіканських військ, а також бере участь у формуванні Гуцульського коша ДА УНР.

Ще у березні 1919 року Директорія в звʼязку із наступом більшовиків вимушено переносить столицю УНР до Камʼянець-Подільська. Саме тут 27 травня Руссіян стає референтом з артилерійських справ 2-го товариша військового міністра УНР та водночас начальником управління постачання Головного артилерійського управління УНР.

Далі події в житті полковника розвиватимуться як в калейдоскопі. Визвольний похід на Київ та його взяття 30 серпня 1919 року. Невдалі перемовини із білогвардійцями і згодом черговий відступ. Далі буде союз із Польщею для звільнення України (його умовою стане те, що Галичина та Волинь ввійдудть до склад Польщі на правах автономії – авт.) та вимушена еміграція – назавжди.

В цей час у березні 1920 року полковника Руссіяна призначають начальником Артилерійської управи Військового міністерства УНР. З 6 червня 1920 року він буде на посаді в. о. начальника головної управи постачання Військового міністерства УНР. Незабаром за фінансові зловживання засуджений до арештантських рот, однак покарання не відбуватиме.

З вересня 1920 року полковник Руссіян перебуває в м. Бухарест при Надзвичайній Українській місії в Румунії. Тут у грудні 1920 року полковник Руссіян, отримує від генерал-полковника Дельвіґа Сергія Миколайовича доручення доставити у місто Тарнов (Польща – авт.) пакет із таємними документами особисто для Симона Петлюри. Виконавши завдання, він деякий час перебуває у Тарнові, а згодом переїджає у місто Ченстохов, очікуючи на нові розпорядження керівництва, проте в зв’язку із відсутністю останніх, перебирається до Тернополя.

Фото 4. Головний отаман військ УНР Симон Петлюра

На початку 1921 року Руссіян М.Т. переїджає у Почаїв Тернопільської області, де відкриває свій магазин із церковним начинням. У цей час він підтримує тісні зв’язки із офіцерами Українського війська: полковником Омелюсиком Миколою Степановичем та генерал-хорунжим Омел’яновичем-Павленком Іваном Володимирович, які неодноразово відвідували Почаїв.

У липні 1923 року Михайло Тимофійович отримує від Волинської духовної консисторії розлучення із своєю другою дружиною Дашкевич Леонілою Георгіївною (його перша дружина померла в 1906 році – авт.) і дістає змогу вступити до монастиря Почаєво-Успенської Лаври послушником. У лютому 1924 року приймає постриг у монахи і отримує ім’я Магістріан.

Фото 5. Почаєво-Успенська Лавра

У 1924-1929 роках Магістріан (Руссіян) займає відповідальний пост у Лаврі – він керуючий справами Духовного Собору Почаєво-Успенської Лаври (керуючого органу Лаври – авт.). У 1929-1935 роках – бухгалтер Почаєво-Успенської Лаври, а у 1935-1940 роках – завідуючий готелем.

23 березня 1940 року монаха Магістріана за підозрою в антирадянській агітації заарештувують співробітники Почаївського районного відділу НКВС та ув’язнюють у тюрмі м. Кременеця. Проте в процесі слідства будь-якої його вини не вдається довести і він був звільнений з-під варти 28 серпня 1940 року. Дивним виглядає звільнення Руссіяна енкаведистами. Можна припускати дві версії цього. З одного боку, полковнику-монаху на той час було вже 64 роки і вони могли зважати на його вік. З іншого боку – для радянської спецслужби затримати «петлюрівського» полковника було неймовірним досягненням і відпускали у таких випадках тільки тих осіб, які пішли на співпрацю. Однак, ми досі, на жаль, не маємо підтвердження жодної із цих версій

Подальша доля полковника Армії УНР, монаха Почаєво-Успенської Лаври Руссіяна Михайла Тимофійовича невідома. 17 січня 2002 року він посмертно реабілітований Прокуратурою Тернопільської області.

Стаття підготовлена за матеріалами кримінальної справи Руссіяна М.Т. (Архів УСБУ в Тернопільській області) та книги Тинченка Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)

Володимир Бірчак, історик (м. Тернопіль)