Про семінар-практикум „Роль Української громадської групи сприяння виконання Гельсінських угод в історії національно-визвольного руху. Ідейно-правовий портрет правозахисника Валерія Марченка”.

Автор – Олександр Іщук

До 40-річчя створення Української Гельсінської групи (УГГ) в Національному музеї історії України відбувся семінар-практикум на тему: „Роль Української громадської групи сприяння виконання Гельсінських угод в історії національно-визвольного руху. Ідейно-правовий портрет правозахисника Валерія Марченка”.

Участь у заході взяли: дисидент та громадсько-політичний діяч Олесь Шевченко, завідувачка музею Шестидесятництва Олена Лодзинська, заступник директора видавництва „Смолоскип” Ольга Погинайко, завідувач відділу історії України ХХ століття НМІУ Олександр Іщук, вчителі та учні середніх шкіл, завідувачі шкільних музеїв. Захід був присвячений 40-річчю створенню УГГ.

У своєму виступі Олесь Шевченко розповів про історію виникнення УГГ, причини її створення, основні етапи та напрямки її діяльності. Він повідомив подробиці про свою участь в УГГ, поділився спогадами про багатьох своїх друзів. Наголосив на тому, що у 1970-х рр. за правозахисну діяльність людей практично одразу ж заарештовували. Чекісти встановили контроль за всіма людьми, які цікавилися подібними запитаннями. Надзвичайно поширеним стало „стукачество”. Тим не менше, знайшлося достатньо сміливих людей, які продовжували займатися правозахисною діяльністю.

До прикладу, щоб законспірувати свою діяльність, О. Шевченко під час перебування у Москві спілкувався з представниками московської групи захисту прав людини виключно за допомогою спеціального блокнота. В ньому записували на аркушах свої думки, і одразу ж отримували письмову відповідь. Такі заходи були не випадкові: була впевненість, що квартири прослуховувалися співробітниками КГБ. Відкрито розмовляти про правозахисні питання було небезпечно. Коли одного разу така конспірація в розмові з дружиною П. Григоренка була порушена, то серйозно переживали за наслідки.

Олесь Шевченко висловив думку, що покоління дисидентів здійснило велику за обсягом роботу, яка стала однією з причин розпаду СССР. Тепер діяльність УГГ мають досліджувати історики, які нададуть належну оцінку тогочасним історичним подіям.

Олександр Іщук розповів присутнім про архівні документи з історії УГГ, які зберігаються в Галузевому державному архіві Служби безпеки України та Центральному державному архіві громадських об’єднань України. Мова, в першу чергу, про документи колишнього КГБ УССР, а також матеріали, вилучені чекістами у заарештованих учасників групи. Найбільше інформації збереглося у багатотомних архівних кримінальних справах, які заводилися за заарештованих. Серед цих матеріалів викликають зацікавлення: постанови на арешт правозахисників, постанови про пред’явлення обвинувачення, анкети заарештованих, протоколи обшуків, протоколи допитів заарештованих та свідків у справі, протоколи судових засідань, вироки у справі, службове листування, матеріали про реабілітацію репресованих. У справах є фотографії заарештованих, інколи є фотографії про обшук у місцях їх помешкання, вилучені оригінали або копії документів, пов’язаних з діяльністю УГГ.

На жаль, більша частина агентурно-оперативних матеріалів, які стосувалися роботи 5 управління КГБ УССР (воно займалося переслідуваннями проти правозахисників і т.зв. «антирадянщинків») були знищені на початку 1990-х рр. Саме ці архівні справи містили найбільш цінні матеріали про стеження чекістів за дисидентами, як то: відео та аудіо записи, фотографії, донесення агентури тощо. Керівництво КГБ СССР у 1990 р. видало наказ № 00150, яким передбачалося переглянути всі архівні фонди та «позбутися певної документальної спадщини, яка компрометує радянських громадян». На практиці це означало зовсім інше: проведення чистки в архівах, замітання слідів злочинів комуністичного режиму, приховування прізвищ керівників та виконавців. Зазвичай в таких випадках комісія робила висновки, що подібні справи «не представляють оперативної та історичної цінності і підлягають знищенню». Не дивно, що знищували в першу чергу ті матеріали, які містили інформацію про участь співробітників КГБ у переслідуванні дисидентів в 1950-ті – 1980-ті рр. Знищення найближчих до 1990 р. історичних матеріалів можна пояснити тим, що багато чекістів, котрі виконували таку роботу, все ще залишалися живими. Всі вони переймалися тим, щоб затерти сліди своєї діяльності. В цей же час було знищено немало особових справ на агентів КГБ УССР, які за завданням радянських каральних органів стежили за діяльністю дисидентів та доповідали про неї чекістам. Не забули знищити і майже всі агентурні справи (розробки) та справи-формуляри, де містилася інформація про методи роботи чекістів та подробиці стеження за дисидентами. До прикладу, величезну понад 100-томну справу «Блок» на українських дисидентів початку 1970-х рр. було повністю знищено. Чекісти настільки ретельно намагалися замести сліди, що знищили не лише самі архівні матеріали, але й акти про їх знищення. Через це дослідникам зараз вкрай важко відновити інформацію про агентурно-оперативну роботу КГБ УССР проти українського визвольного руху у зазначений період.

Чимало матеріалів про переслідування учасників УГГ збереглося у ф. 16 ГДА СБУ (доповідні записки від керівництва КГБ УССР до ЦК КПУ). В цих документах, адресованих до Петра Шелеста та Володимира Щербицького коротко повідомляли про результати заходів КГБ УССР проти учасників УГГ, проведені арешти та обшуки тощо. Однак інформація є дуже узагальненою, а часто - доволі уривчастою і неповною. Нерідко до інформаційних повідомлень додавалися вилучені «антирадянські матеріали» або ж їх переклади російською мовою, фотографії заарештованих і інші речові докази. На сьогодні матеріали ф. 16 ГДА СБУ є одними за найбільш важливих для дослідження історії репресій КГБ УССР проти членів УГГ у 1976-1988 рр.

Певний обсяг інформації про діяльність УГГ зберігається у колекції друкованих видань КГБ УССР та СБУ (ф. 13 та ф. 68 ГДА СБУ). До архіву потрапили деякі зарубіжні видання української діаспори, в яких є інформація про діяльність українських дисидентів. Скоріше за все, ці видання були привезені до України у 1970-х рр. співробітниками 1-го (розвідувального) управління КГБ УССР, які відстежували діяльність української діаспори та здійснювали заходи з метою недопущення активізації «антирадянської діяльності» за кордоном.

У Центральному державному архіві громадських об’єднань України у фонді № 339 зберігаються матеріали, які були передані братами Горинями, Л. Лук’яненком і іншими ветеранами українського визвольного руху. На сьогодні цей фонд перебуває в стадії формування. Є сподівання, що згодом його поповнять матеріали інших учасників УГГ, які поки що зберігаються у родинах.

На сьогодні вже є певна кількість наукових науково-популярних досліджень з історії УГГ. Є всі підстави вважати, що дослідження цієї тематики буде активно проводжуватися і в майбутньому.

Завідувачка музею В. Марченка у середній школі № 175 м. Києва Наталія Кривошей розповіла про історію створення музею і експонати, які в ньому зберігаються. Музей неодноразово відвідувала мати В. Марченка, яка поділилася спогадами про свого сина. В фондах музею зберігається немало цікавих матеріалів про В. Марченка і про діяльність УГГ. Присутнім був продемонстрований відеоролик з детальним оглядом експозиції музею. Десятикласниця Алевтина Миронова прочитала присутнім цікавого та емоційного вірша.

Заступниця директора видавництва «Смолоскип» Ольга Погинайко розповіла про участь української діаспори у виданні в закордонних країнах інформації про діяльність УГГ. Присутнім були продемонстровані окремі видання того часу, в т.ч. «самвидав» і «тамвидав». Видавництво «Смолоскип» має цілу колекцію подібних оригінальних видань. Велике зацікавлення викликають ті книги та брошури, які були вміло законспіровані під офіційні радянські видання та передавалися у різні способи для поширення в СССР. Наприклад, для подібної літератури виготовлялися спеціальні тверді обкладинки, на яких розміщували офіційні назви радянських книг (тобто на перший погляд видання виглядало, як типова радянська книга). Всередині, звісно ж, друкувалася актуальна інформація про становище в УССР і СССР, політичні арешти, порушення прав людини і т.п.

Важливо, що частина видань про діяльність УГГ перекладалася іноземними мовами та розсилалася на адресу закордонних урядів. У такий спосіб провідні світові держави були поінформовані про поневолене становище українського народу. Видання з матеріалами УГС постійно цитувалися на хвилях радіостанцій «Голос Америки», «Свобода» та інших.

Завідувачка музею Шестидесятництва Олена Лодзинська підвела підсумки семінару. Вона наголосила на тому, що діяльність УГГ стала важливою віхою в історію українського визвольного руху ХХ століття. На сьогодні музей Шестидесятництва містить велику кількість унікальних матеріалів з історії 1950-х - 1980-х рр. Частину матеріалів до музею передали родини дисидентів. Серед експонатів: оригінали та копії документів дисидентів (рукописи, робочі записи, записні книги, щоденники тощо), фотографії, одяг та особисті речі, інші музейні експонати. Особливо цінними є речі та документи В’ячеслава Чорновола, які зберігаються у окремому приміщенні. Музей продовжує роботу зі збору особистих речей та архівних матеріалів з історії українсткого визвольного руху 1950-х – 1980-х рр.

В кінці семінару присутні мали можливість ознайомитися з новими книгами видавництва «Смолоскип».

Семінар надав можливість всім присутнім отримати детальну та цікаву інформацію про діяльність УГГ та Валерія Марченка.

Фотоальбом про подію можна переглянути тут: http://school175.org.ua/index.php/component/content/article/21-novyny/759-seminar-praktykum-do-40-richchia-ukrainskoi-helsinskoi-hrupy