Створення «Поліської Січі» - без легенд і пафосу

У  вивченні обставин створення «Поліської Січі» важко оминути попередній передмілітарний період діяльності Тараса Боровця у підпіллі на Рівненщині, куди він прибув з окупованої німцями Польщі у серпні 1940 року. 

Автор - Ігор Марчук, завідувач відділу Рівненського обласного краєзнавчого музею, науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху
Радянські карально-репресивні органи вважали його емісаром німецької розвідки. Але уважне опрацювання різних джерел доводить, що Т. Боровець мав подвійне завдання чим і керувався у своїх подальших діях: 1) як представник уенерівської еміграції мав організувати підпільні групи на Волинському Поліссі; 2) дійсно отримав певне завдання від німецької розвідки, яка і сприяла його переходу через радянсько-німецький кордон.

Т. Боровець у спогадах наводить інформацію, що напередодні свого проникнення на територію УРСР він отримав інструкції від військових кіл УНР. Наводить текст певного наказу чи плану, з якого випливає, що тільки на нього була вся надія уенереівців у побудові війська під час війни. Звучить ця версія доволі фантастично і непереконливо. Не могла одна людина без серйозної військової та спеціальної підготовки отримати повноваження створювати військо на всій території України.

Радше мова велась про якийсь обмежений терен, де Боровець міг сподіватися започаткувати спочатку підпільну організацію, а потім творити за її допомогою озброєний відділ. Ті люди, які відсилали його на територію України мали здоровий глузд і розуміли, що Т. Боровець не міг самостійно опанувати за короткий період часу ні цілу Західну Україну, ні навіть її значну частину.

Тарас Боровець - "Бульба" в 1941 р.

Проте й у цьому випадку петлюрівці переоцінили його організаційні можливості – охопити своїм підпіллях усі тогочасні 30 районів Рівненської області Т. Боровцю не вдалося ні у 1940, ні у подальших роках. Крім того, як видно зі свідчень людей, що контактували з Т. Боровцем у той час – він озвучував якісь загальні речі про розгортання діяльності місцевих клітин підпілля УНР, про те що «організації «УНР» повинні бути базою для збройного повстання проти Радянської влади, коли для цього настане зручний момент». Конкретики як має відбуватись збройне повстання і що для цього необхідно робити ніхто від майбутнього «отамана Тараса Бульби» не почув.

Якщо звернути увагу на вже згаданий план від червня 1940, що його наведено у спогадах Т. Боровця, то він доволі схематичний, а подекуди просто гіперболізований: «п. 4. Перевірити стан активного підпілля УНР в усій Україні» чи створювати «революційні організації» на території усіх областей України. Як можна було щось перевіряти на території усієї України, якщо там практично нічого не існувало. Таких речей у книзі Т. Боровця «Армія без держави» дуже велика кількість. Що свідчить, що з художнім вимислом у автора було все гаразд.

У розмовах зі своїми прибічниками влітку-восени 1940 року майбутній отаман озвучував таку структуру уенерівського підпілля: сільська організація на чолі з «сотником», районна організація на чолі з «полковником», обласною організацією керує «отаман». Оскільки влітку-восени у 1941 році він користувався саме цим званням, то відповідно можна зробити висновок, що Т. Боровець був все-таки уповноважений керувати уенерівським підпіллям на території лише Рівненської області і навряд чи мав якісь ширші повноваження щодо території всієї України.

У одному з радянських документів за весну 1941 року міститься інформація, що Тарас Боровець є керівником окружної уенерівської організації, яка орієнтовно охоплювала Рівне, Ковель, Сарни, Рокитне, Корець, Остріг, Здолбунів. Правда, таку широку географію дій Боровця теж можна ставити під сумнів, оскільки у подальшому його рух себе не проявляв ні у Ковелі, ні у Здолбунові чи Острозі. Щодо Рівного, Корця, Сарн чи Рокитного якихось певних заперечень немає. Дійсно, Т. Боровець у тих околицях мав своїх людей, яких активно використовував упродовж 1940-43 рр.

Отже, якщо вірити спогадам Т. Боровця, навіть сам президент УНР в екзилі А. Лівицький покладав на нього великі сподівання як талановитого організатора. Та от що пише про свої військові здібності сам Т. Боровець: «Я ж був цивільною особою, хоч і не цілком. Основи військової справи я знав і понад усе любив військову справу. Я читав багато військової літератури, але цього не вистачало». Ось такого «спеціаліста» уенерівські кола  підготували до творення майбутньої своєї армії на теренах всієї України. Тобто ціла низка військових старшин УНР різного рівня довірила таке серйозне завдання людині доволі слабко обізнаній з військовою сферою.
Тут напрошується кілька висновків: 1) або уенерівцям було байдуже, хто і з якими здібностями буде організовувати військо напередодні та під час радянсько-німецької війни; 2) або на Т. Боровця були покладені значно скромніші завдання, ніж ті що він подає у спогадах. Взагалі, свідчення людей які спілкувалися з Т. Боровцем у той період підкреслюють цікавий момент – це була людина, яка доволі часто видавала бажане за дійсне, занадто фантазувала.

Що цікаво, полковник армії УНР І. Литвиненко стверджував, що Т. Боровець був перекинутий на територію УРСР з завданням від німецької розвідки: «Я хочу розповісти слідству про свої зв’язки з Боровець Тарасом-«Бульбою», про якого я говорив на попередніх допитах як про агента німецької розвідки, закинутого в СРСР з завданням розвідувального характеру. Мені нічого не відомо як Боровець виконав завдання німецької розвідки… коля я приїхав у Тернопільську область, у 1942 році, мені стало відомо, що він є отаманом… «Поліської Січі». Як і з чиєю допомогою Боровцьом «Поліська Січ» була організована не знаю».

За спогадами Т. Боровця саме полковник І. Литвиненко безпосередньо належав до керівництва його нелегальної організації й готував Т. Боровця для переходу кордону з грандіозними військовими планами. А от зі свідчень Литвиненка можна зрозуміти, що вони були знайомі з Боровцем та й тільки, і що основна мета для нього була все-таки розвідувальна.
Іван Литвиненко
Сам І. Литвиненко нічого про формування «Поліської Січі» не знав до початку 1942 року, хоча Т. Боровець стверджував, що здавав йому звіти про свою діяльність ще 1941 року: «Десь у половині вересня я поїхав до Рівного на розмову з полк. Ів. Литвиненком, куди він знову прибув. Тепер він переїздив на постійне перебування в Крем’янецький район… Я зложив через нього Урядові звіт про всю нашу досьогочасну роботу та успіхи. Він цим був дуже задоволений. Передав нам сердечний привіт від Головного Отамана А. Лівицького, полковника Садовського та інших членів Уряду УНР».

Далі Т. Боровець згадує нову директиву від Уряду УНР, отриману від І. Литвиненка. Ймовірно, тут ми маємо справу з черговим художнім вимислом від Т. Боровця, який намагався показати свій постійний зв'язок з А. Лівицьким та іншими уенерівськими представниками, наявність чітких директив та наказів. Звідси випливає, що у багатьох випадках отаман діяв на власну руку.

Оскільки маємо документальні дані, що Т. Боровець був керівником окружної організації, то й міг планувати формування на території цієї окружної організації майбутнього військового формування під назвою «Поліська Січ». Все інше – це гола теорія, далека від реалій. Як не дивно, доволі чіткі інструкції з військового будівництва на весну 1941 року розробило керівництво ОУН(б) для своїх місцевих організацій. Окремі факти свідчать, що Т. Боровець у подальшому скористався саме цими інструкціями, будучи на офіційній посаді керівника окружної міліції в Сарнах.

Ці інструкції ОУН(б) наприклад містять кілька доволі практичних моментів. Зокрема там йде мова про те, що у випадку початку війни на місцях створювати різні організації та «мілітарні й парамілітарні формації, використовуючи для цього різні можливі форми, напр., можна творити військову організацію «Січ» і т.п.».Військова частина цих інструкцій містить чіткі вказівки про організацію військових чи партизанських відділів. Те що Т. Боровець міг бути частково ознаймлений з цими інструкціями свідчить наступний факт – на усіх відомих фото отаман має синьо-жовту пов’язку на лівій руці.

А ось і відповідна цитата з такої інструкції: «Від самого початку організації повстанчих відділів старатися однаково умундурувати й озброювати поодинокі відділи… Коли немає військових совєтьских одностроїв, тоді бодай однаковий цивільний одяг. Передусім старатися мати на лівій руці білу, згл[ядно] синьо-жовту опаску (10-15 см широку). Теж по можливості інакше накриття голови (інакші шапки, перемалювати шолом)». Як видно Т. Боровець якраз і користувався практичними директивами від проводу ОУН(б), оскільки не мав якихось детальних вказівок від центру УНР в екзилі.

До речі, ця ж інструкція радить основні повстанські сили концентрувати подалі від головних шляхів і там сильно поширити свою акцію… «В тих теренах будуть повстанчі загони мати ще довший час багато праці при ліквідації розбитих і розпорошених в терені військових ворожих відділів». Тому цілком зрозуміло, чому Т. Боровець вирушив на Олевськ – це й був такий регіон, який підпадав під цю бандерівську інструкцію. Виходить, що отаман у реальному житті скористався розробками своїх пізніших опонентів, але потім подав це як якусь інструкцію від колишніх військових УНР.

Що ж відбулося далекого червня 1941 року в околицях м. Сарни? Після того як, радянський партапарат, підрозділи Червоної армії залишають територію Рівненської області під натиском наступаючих німецьких військ, а сталося це 28-30 червня 1941 року, Тарас Боровець починає діяти. Тогочасні його масштаби були доволі скромні. Проте Т. Боровець так не вважав.
Він у Берліні у листопаді 1944 року про свою діяльність напише з розмахом: «В липні 1940 р. прибув я з Генерального Губернаторства до СССР. Там я заклав підпільну сітку, що потім розгорнулась в Українську Повстанчу Армію… По вибуху німецько-московської війни в червні 1941 р. я з повстанчою армією, що мала назву «Поліська Січ», почав співпрацювати з німцями. Армією командував я, і вона билась проти большевиків… «Поліська Січ» мала тоді 10,000 бійців… Вона очистила була Полісся від банд і звела нову адміністрацію, яку признало й німецьке військове управління (113 дивізія й інші)».

Найбільш, ймовірно, у районі Клесів-Вири-Немовичі він формує невеличкий відділ силою не більше чоти і називає його «Поліська Січ». Допомагали йому у цьому клесівчани В. Комар-«Рогатий», Ю. Круглій-«Дорошенко», А. Мандебура. Тарас Боровець у спогадах пише: «Тимчасово виконуючим обов'язки начальника штабу Поліської Січі УПА був сотник Іван (насправді Володимир – прим. авт.) Комар-Рогатий з Клесова. Ця досить активна людина не мала на таке становище відповідних кваліфікацій, хоч ад'ютант штабу, молодий старшина з польської армії хорунжий Дорошенко у дуже великій мірі покривав брак кваліфікацій в сотника Івана Комара-Рогатого... Штаб містився в будинках каменоломної фірми «Пугач» в лісі під селом Вири Клесівського району. Там стояв також постійно гарнізоном один неповний курінь війська для охорони штабу. Курінь постійно зростав за рахунок все нових добровольців, переводив муштру та всебічний вишкіл. Я в той час був примушений перебувати переважно в Сарнах та в роз'їздах».

Це єдине місце у спогадах Т. Боровця, де він згадує людей, які допомагали йому організовувати «Поліську Січ», а також вказує на постійне місце дислокації «Поліської Січі» до 10 серпня 1941 року. Правда, жодного куреня у підпорядкуванні отамана на той час не було. На це чітко вказуютьдва джерела -  це спогади Єжи Дітковського та «Хроніка Поліської Січі». Як пригадує Єжи Дітковський, що мешкав у Рокитному, 25 липня він почув, що до містечка наближається чимала група січових козаків на чолі з «отаманом Тарасом Бульбою». Українці у святковому одязі зібралися на площі, щоб зустріти січовиків. Одним з організаторів цих урочистостей був місцевий житель Завієнко.
Врешті хтось усім присутнім на площі сказав: «Що батько отаман вже йде». По колишній вулиці Собєського від Масевич рухався невеликий плютон(чота) у польських одностроях з гвинтівками на плечі. На чолі цієї чоти крокував високий чоловік у військовому вбранні з закоченими рукавами мундира. Виявилось, що то й був отаман Тарас Бульба. Його на площі зустрічав вишикуваний у два ряди місцевий відділ міліції, який відсалютував зброєю. Рапорт отаманові здав керівник міліції поляк Круковський.  Українська громада м. Рокитне вручила хліб і сіль. Тоді ж з’явилась жидівська делегація з хлібом і сіллю. Але отаман зупинив її словами: «Від жидів і комуністів вітань не приймаю».
Т. Боровець піднявся на підготовлену й прикрашену тризубом трибуну. Поруч майорів синьо-жовтий прапор. На його фоні отаман розпочав свою промову, у якій підкреслив значення волі для України та українців. Власне цей спогад підкреслює, що станом на кінець липня «Поліська Січ» становила чоту, озброєну гвинтівками. У «Хроніці Поліської Січі» зустрічаємо інформацію про малий відділ, який на чолі з отаманом «з’являвся куди треба». Коли полковник П. Дяченко та поручник Омельянів прибули у Клесів 9 серпня, то тут їх зустріла та ж сама чота чисельністю 40 чоловік.
Тарас Боровець (четверетий справа) у м. Березному на Рівненщині, літо 1941 р.

Поручник Омельянів чітко описує ту картину, що він побачив у Клесові: «Коли я з’явився на збірку, побачив перед собою 40 поліщуків, на половину озброєних, кількох лиш таких, що відбували військову службу. Решта невміла навіть добре володіти крісом… По перегляді здав я звіт полк. Дяченкові й вирушив в напрямі Рокитна. По дорозі прилучилося до мене 10-ох добровольців з околичних сел, так, що до Рокітна прибув я, маючи вже 50 козаків. Тут застав я вже 180 козаків, з окличних сел, що з’явились на заклик отамана Т. Бульби і ждали мене». Отже, станом на 11 серпня щойно вдалося зібрати понад 200 добровольців і почав формуватися 1-ий курінь «Поліської Січі».

Також ще один цікавий момент. У той час Т. Боровець ніяк не міг визначити свій офіційний статус і навіть називав себе, не більше і не менше, як «Голова України». У наказі № 1 від 28 червня 1941 р., написаному у с. Немовичі поблизу Сарн «Голова України Тарас Бульба» наказує всім бойовим групам організувати повстанські загони і почати диверсійні акти в тилах Червоної армії, збирати розвідувальну інформацію і передавати або Бульбі або безпосередньо німцям. Цей наказ ще раз підтверджує, що Т. Боровець мав розвідувальні завдання від німців.

Ось опис однієї з перших появ Т. Боровця у Сарнах, який вдалося виявити у свідченнях його знайомого М. Балабушки-Малецького: «У перших числах липня 1941 року за день до окупації німецькими військами міста Сарни я зустрівся у м. Сарни з Боровцем, який ніби-то приїхав з села Немовичі Сарненського району. Боровець упізнав мене першим. Він їхав на велосипеді і зустрів мене тоді. Коли я йшов з аптеки додому. Після того як ми упізнали один одного, я запросив його у свій будинок і під час дороги ми розмовляли на різного роду політичні теми. Він мене запитав: «Ти технік-електромонтер, напевно маєш радіо?» Я йому відповів, що так, у мене є радіоприймач. Він виявив бажання… послухати останні новини». У ході розмови Т. Боровець хвалився, що ознайомлений з німецькими планами війни проти СРСР.
Послухавши радіоприймач, Т. Боровець поїхав у власних справах, повідомивши, що на ніч залишиться у свого приятеля. У подальшому М. Балабушка-Малецький кілька разів бачив Боровця у Сарнах озброєного і в однострої. Через кілька місяців зустрів його в Дубровиці, куди він приїжджав автомашиною за спиртом.
м. Сарни 30 рр. ХХ століття., вул. Весела

Одну з офіційних появ у Сарнах Т. Боровця у липні 1941 року описує священик Артемій Селепина: «Я був священиком в с. Томашгород Клесівського району в Сарненщині. До мене звернувся голова м. Сарн адвокат І. Маринюк (автор помилково у спогадах називає його А. Маринюк) з проханням прибути на зустріч громадянства з представниками штабу німецької армії, що проходом затрималися у місті… Зустріч відбулася в залі бувшого староства. Генерал сидів з своїм почотом і перекладачем за великим овальним столом, застеленим зеленим сукном. Гості в кількості 50 осіб розмістились групами за окремими столиками. За одним столиком сидів окремо Т. Боровець з двома своїми ад’ютантами. Одного з них я знав особисто, походив він з моєї парафії, з Томашгороду, прізвище його було Мандебура. Коли зайшов на залю нім. генерал, то Т. Боровець  скинув з плечей верхній одяг і на його військовому френчі ми побачили військове відзначення. Знайомі говорили, що це були генеральські відзнаки, хоч я не знаю якої армії. Це нас досить здивувало, що він не побоявся появитись перед німцями в повній військовій формі, коли німці до українських людей відносилися з виразною погордою і недовір’ям». Священик згадує, що тоді були присутні голова міста адвокат І. Маринюк, заступник голови Сарненського району О. Мисечко та інші.

Щойно 11 липня у Сарнах відбулося проголошення української державності і розпочався процес формування місцевих органів влади. Саме десь у той період Т. Боровець отримує офіційну посаду керівника окружної міліції. У наказі № 2 Т. Боровця як командира «Поліської Січі» міститься наступна інформація: «Згідно з наказом німецького військового  командування в Сарнах від 17 липня 1941 року я приймаю командування українськими повстанськими загонами (відділами) і організую самооборону від більшовицьких регулярних і партизанських частин». Отже, з 17 липня по 20 серпня 1941 року Т. Боровець мав ще й офіційну посаду – керівник міліції на теренах Сарненської округи. Та цю посаду він більше використовував для роз’їздів та проведення роботи з подальшого розширення «Поліської Січі» чим для налагодження робити міліції. Цією справою більше займався його офіційний заступник , колишній старшина армії УНР О. Диткевич.
Чи була «Поліська Січ» першим військовим формування у червні-липні 1941 року?

Сам Т. Боровець доводить, що це так, а не інакше. Ось цитата з його споминів, що стосується вже часу ліквідації «Поліської Січі»: «Так по-лицарському, планово закінчила своє існування перша легендарна українська чисто національна військова одиниця часів Другої світової війни 16 листопада 1941 року». Оскільки відома дата заснування цієї військової формації – 28 червня, то звичайний читач беззаперечно повірить спогадам отамана. Та, нажаль, і тут Т. Боровець не зовсім об’єктивний. Не була «Поліська Січ» першим військовим українським формуванням влітку 1941 року.
Як свідчать документи, 22 червня, у перший день німецько-радянської війни, вибухнуло повстання в районі Сокаль-Поздимир-Радехів. Там почав діяти загін із 200 бійців підпільників. Який захопив містечко Лопатин, протримався там 16 годин, а потім відійшов на територію Волинської області, де 25 червня опанував райцентром Берестечко. 23 червня розпочався виступ повстанців Перемишлянського району Львівської області. У лісах біля цього містечка дислокувався бойовий відділ оунівців, що налічував 87 бійців. 28 червня їм вдалося після кількох боїв захопити містечко Перемишляни. У інших місцевостях виникали нові загони, що здійснювали напади на відступаючі підрозділи Червоної армії.

Уже 1 липня у Львові та його околицях розповсюджено звернення І. Климова-«Легенди» із закликом про створення Української національної революційної армії (УНРА). У цьому зверненні є й конкретні вказівки: «всім українським, стихійно створеним бойовим групам, повстанчим відділам і загонам негайно підпорядкуватись Командуванню Української Національної Революційної Армії та передати в її подальше розпорядження все військове майно і засоби». Заборонялося подальше самочинне творення збройних відділів. Саме з цієї позиції керівництво ОУН(б) у подальшому і сприймало Т. Боровця та його «Поліську Січ». Очевидно, від нього вимагали підпорядкування саме структурі УНРА, але Т. Боровець доводив, що його формування діє на колишній уенерівській платформі.
Відозва Начального команданта Української національно-революційної армії Івана Климова
Перша сторінка відозви, яку розповсюджував Іван Климів-"Легенда", член Проводу ОУН(б)

У той час коли «Поліська Січ» нараховувала кількадесят учасників, у Рівному 27 липня було урочисто заприсяжено «Перший курінь українського війська ім. Холодного Яру» і вже діяла сотня зі 120 людей. Таких прикладів можна навести чимало. Отже навіть на 28 червня 1941 року «Поліська Січ» під командуванням Т. Боровця не була єдиним військовим формуванням на теренах Західної України. Чи можна вважати, що УПА виникла саме цього числа, оскільки у подальших джерелах ми таки зустрічаємо назву цього військового формування «УПА «Поліська Січ». Вважаємо, що це хибна теорія, яку намагався свого часу довести і Т. Боровець, а у сучасності деякі послідовники цієї теорії.

Цілком зрозуміло, що окремі збройні формування пов’язані з ОУН(б), вже діяли до 28 червня. Проте вони не мали такої гучної назви. Крім того суть Української повстанської армії – це боротьба з усіма тогочасними ворогами української державності. Т. Боровець та його «Поліська Січ» у 1941 році жодних бойових дій проти німців не проводила, а виступали формальними союзниками у боротьбі з більшовиками. Те ж саме було і з військовими формуваннями під керівництвом ОУН(б) та ОУН(м). Протинімецька боротьба Т. Боровця розпочалась щойно у 1942 році. Тоді його загін діяв під назвою «УПА» і відповідно саме цей рік потрібно розглядати як рік зародження Української повстанської армії.
Перша сотня куреня ім. Холодного Яру у Рівному. 1941 рік

Усім історикам, які займаються вивченням українського-національно визвольного руху 40-50 рр. ХХ століття відома теза радянської пропаганди, що «УПА» створили німці. Отже, спроба утвердження дати «28 червня 1941 р.» як дати заснування УПА дуже гарно лягає у цю концепцію, але не пояснює суті явища. Адже дехто з журналістів та краєзнавців підмінює Українську повстанську армію, творену за наказом ОУН(б) на загін під такою назвою, очолюваний Т. Боровцем. Також, Т. Боровцю приписуються величезні масштаби дій, хоча якщо взяти тільки Західну Україну, то бульбівці активно діяли тільки в окремих районах Рівненської області, кількох суміжних районах Житомирської області. Про них знали тільки з чуток на Львівщині чи Тернопіллі.

Цілком зрозуміло, що українські військові формування літа-осені 1941 року можуть розглядатися тільки як підготовчий етап до формування УПА, оскільки їхнє виникнення було пов’язане зі сподіваннями, що німецька окупаційна влада надасть певну автономію українським землям чи забажає на їхній базі формувати українську армію. Наступний аргумент, який також буде не на користь Т. Боровця, це те, що він не міг створити армію, а тільки військовий загін. Ще свого часу к.і.н. В. Дзьобак чітко окреслив бульбівців як окрему «УПА Бульби-Боровця», яка не має відношення до формації УПА, що веде свою історію від дати 14 жовтня 1942 року (хоча й цю дату історики сприймають до певної міри критично).