27 лютого Львів прощався з видатним львівським істориком, одним з засновників Центру досліджень визвольного руху, членом наглядової ради Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» Ярославом Дашкевичем. Син визначних діячів Романа Дашкевича і хорунжої Української Галицької Армії Олени Степанів, він постійно був під наглядом радянських спецслужб, які хоч і намагалися зламати його, але зазнали поразки в боротьбі з людиною, для якої честь була вищою від вигод життя.

Вважав роботу з архівами основою будь-якої фахової праці історика, і вмів у них знаходити документи, повз які проходили, не помічаючи, інші дослідники.

В час Незалежності підтримував молодих вчених, багато з яких сьогодні працюють в галузі історії за його науковими принципами, і це, мабуть, найбільший його здобуток в науковій праці.

Ярослава Дашкевича ховали з церкви Святої Трійці, Божественну Літургію відправляв віце-ректор Українського Католицького Університету отець Богдан Прах. Панахиду відправив архиєпископ Львівський УГКЦ Ігор Возьняк. Від імені львівської громади останнє слово про Ярослава Дашкевича над тілом покійного казали політв’язень Іван Гель та історик, академік Ярослав Ісаєвич.

У похороні Ярослава Дашкевича узяли участь міністр освіти і науки України Іван Вакарчук, голова Львівської обл. ради Мирослав Сеник, директор департаменту архівного забезпечення Служби безпеки України Володимир В’ятрович, екс-губернатор Львівщини Степан Давимука, заступник голови Львівської облдержадміністрації Ігор Держко, начальник управління внутрішньої політики ЛОДА Ігор Ожиївський, міський голова Львова Андрій Садовий, віце-ректор УКУ Мирослава Маринович, діячі Вірменської церкви та вірменської культури, науковці, музейники, митці, громадські діячі.

«Україні зараз бракує людей, який без жодних застережень можна назвати моральними авторитетами, – якраз такою людиною і був Ярослав Дашкевич. Україні бракує принципових людей, – якраз таким принциповою людиною був Ярослав Дашкевич, якого не замали ні тортури, ні знущання, ні тюрми антиукраїнської влади, якого не спокусила й не купила посулами й пільгами псевдоукраїнська влада. Він залишився собою. Україні бракує справжніх істориків, таких. Яким був Ярослав Дашкевич. Він не просто писав історію в тиші кабінету, а творив її. Вічная йому слава», – сказав Володимир В’ятрович, який також зачитав співчуття голови СБУ Валентина Наливайченка:  «Повернення правди про історію нашого народу стало справжнім покликанням Ярослава Дашкевича. Цю місію від з чесю виконував у важкі часи комуністичного режиму і гідно продовжив у незалежній Україні. Низько схиляємо голову перед пам’яттю великого українця. Усе, що мав, він віддав для однієї ідеї. І його життєвий подвиг служитиме її утвердженню».

Поховали Ярослава Дашкевича на Личаківському цвинтарі. Людей, які прийшли з ним попрощатися було так багато, що коли голова процесії повертала в бік каплиці біля Личакова, кінець її щойно повернув з Тершаківців, від церкви Св. Трійці, на Пекарську.

Над могилою Ярослава Дашкевича пролунав гімн України. Домовину опустили в крипту.

Текст за матеріалами
http://www.maidan.org.ua/static/news/2010/1267298952.html