У Львові 25 квітня  о 13.00 у програмі  щонедільного кінолекторію, який діє у Національному  музеї-меморіалі  жертв окупаційних  режимів «Тюрма на Лонцького» відбудеться  обговорення фільму світлої пам’яті режисера Володимира Шевченка  «Чорнобиль. Хроніка важких тижнів».

«Недавня трагедія у Польщі показала, якою консолідованою може бути країна перед раптовим нещастям. На жаль, наша Чорнобильська трагедія, яка по-суті, якщо говорити про міжлюдські зв’язки, зачепила кожного четвертого, не була відрефлектована в катарсисі такої глибини, як польська. Тепер, коли подія ця відходить усе далі й далі в часі, не забувати її допомагатиме мистецтво», - сказала нещодавно відома львівська письменниця Маріанна Кіяновська.

Серед творців  багатьох фільмів про Чорнобильську трагедію, безпосередніх свідків аварії було мало, бо лише двом кіногрупам вдалося прорватися в зону через чиновницькі перешкоди, однією з них була команда режисера "Укркінохроніки" Володимира Шевченка. 14 травня 1986 року документалісти виїхали на зйомки на станцію і наступні сто днів провели поряд з пожежниками, енергетиками, військовими, дозиметристами і атомниками, що ліквідовували наслідки вибуху на ЧАЕС. Всі вони розуміли небезпеку, на яку наражалися, але Шевченко свідомо зробив сівй вибір, ведучи в справжню облогу численних, але необхідних інстанцій, щоб потрапити в епіцентр катастрофи. А згодом отримавши велику дозу радіації, у шпитальній палаті записав в щоденнику: "Якщо хтось скаже мені, що якби не ліз, був би з легенею, негайно відповім: краще без легені, ніж, як деякі, без честі".

Оскільки все, що мало відношення до Чорнобиля, ретельно фільтрувалися владою: всі друкарські, аудіо-, фото- і відеоматеріали повинні були проходити спеціально створену Міжвідомчу групу експертів, в яку входили представники тридцяти трьох міністерств і відомств. Після цього свій дозвіл повинні були дати ЦК, Політбюро, Головліт і Держкіно. Звісно, держструктури розраховували на те, що радянські творці будуть прославляти героїчну працю ліквідаторів і своє керівництво, яке їх спрямовуює на шлях подвигу. Режисер відстоював право на чесний погляд, тому що по відношенню до людей, що працювали і вмирали там, на ЧАЕС, інша позиція була б злочином. Внаслідок тривалої боротьби, фільм таки вийшов на екран, порізаний, але не фальшивий. І останній.

Буквально через місяць після прем'єри фільму, який тепер став класикою вітчизняної кінопубліцистики й здобув чимало призів міжнародних кінофестивалів, Володимир Шевченко помер від  променевої хвороби 26-го квітня 2006 року. Його світлій пам’яті присвячується обговорення його останньої творчої роботи «Чорнобиль. Хроніка важких тижнів.1986».