Працівники Центру досліджень визвольного руху висловлюють щире співчуття родичам, близьким, друзям та колегам по роботі з приводу смерті видатного українського історика, академіка Національної Академії Наук України, директора Інституту Українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, голови  Національного комітету істориків України Ярослава Ісаєвича.

Ярослав Дмитрович Ісаєвич народився 7 березня 1936 року у селі Верба Дубнівського району на Рівненщині. Після закінчення історичного факультету Львівського державного університету ім. Івана Франка  працював в Інституті українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, де подолав шлях від молодшого наукового співробітника до директора.

У науковому доробку Я. Ісаєвича близько 700 наукових праць, зокрема 15 монографій, розділів у колективних дослідженнях, сотні статей, опублікованих у вітчизняних та закордонних часописах. Найбільш відомими працями автора є: «Братства та їх роль в розвитку української культури XVI-VIII століть» (1966), «Джерела з історії української культури доби феодалізму XVI-XVIII століть» (1972), «Юрій Дрогобич» (1972), «Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні» (1975), «Пам'ятки книжкового мистецтва. Каталог стародруків, виданих на Україні» (Кн. 1-2, 1981–1984), «Галицько-Волинська держава» (1999), «Українське книговидання. Витоки, розвиток, проблеми» (2002), «Львів: сторінки історії» (2005), «Історія Львова». Т. 1-3 (2006–2007; відповідальний редактор, співавтор).

Я. Ісаєвич був співорганізатором і головою Міжнародної асоціації україністів (1993–1999), головою і членом оргкомітетів багатьох міжнародних і національних наукових форумів, учасником Міжнародних конгресів історичних наук. У 1988–1990 рр. – гостьовим професором відділу славістики і науковий співробітник Українського дослідного інституту Гарвардського університету в США. Виступав із доповідями в Альбертському, Токійському, Мельбурнському, Варшавському та інших університетах. 1993 р. обраний почесним доктором Гродненського університету ім. Янки Купали, 1994 р. – іноземним членом Польської Академії наук, 2005 р. – Польської Академії мистецтв і знань, 2003 р. – Української Вільної Академії Наук США, 2000 р. – нагороджений відзнакою міністра культури і народного мистецтва республіки Польща «Заслужений діяч культури», 2002 р. – лауреат Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів за вагомий внесок в українську історичну науку та розширення і поглиблення її горизонтів. Від 2000 р. – голова Українського національного комітету істориків. Кавалер орденів Ярослава Мудрого V ступеня та «За заслуги» ІІІ ступеня. Заслужений діяч науки і техніки України (1996).

З часу створення Центру досліджень визвольного руху Я. Д. Ісаєвич активно підтримував зв’язки з його колективом, сприяв розгортанню різних напрямків діяльності Центру, реалізації ряду його проектів, входив до редакційної колегії видаваного ним наукового збірника «Український визвольний рух».

Вічна пам’ять