ІСТОРИЧНІ ЛЯПИ І ПРИХОВАНІ СИМВОЛИ «ГІРКИХ ЖНИВ»

Якісний масовий продукт є принциповою умовою, якщо ми хочемо бачити Україну українською — Олеся Ісаюк.

Є мода — щосили критикувати зроблене своїми чи про своє. Не завжди доречно, але завжди за гамбурзьким рахунком — глобально і безкомпромісно. Не уникли цієї долі і "Гіркі жнива". Але, якщо вже говорити про ляпи у цьому фільмі, то відвертих назбиралося тільки два.

Перший — це мова. Українська, якою розмовляють герої стрічки — вишукана, соковита, літературна, але неприродна. Так у селі не говорять, байдуже, у якому регіоні. Щоденна мова селян пересипана місцевими словечками, діалектизмами, запозиченнями з інших мов. Можна зважити на те, що це переклад з англійської і перекладачі, може, й не мусили відтворювати всі нюанси говірки, якою користуються на Смілянщині, але, принаймні, надати мові героїв відтінку "побутовості" можна було б — для більшої достовірності.

Другий ляп — сцена, де мати головного героя показує йому серед сімейних реліквій нереалізований квиток до Канади. Центральна і Східна Україна не знали масової селянської еміграції до Канади, яка для цих регіонів — навіть не екзотика, а взагалі "інший світ". Це не Галичина, де "цьотка з Канади" — заледве не всенародний мем.

І цей же ляп нагадує, що фільм знімали люди, народжені і виховані у Канаді. Люди західної культури, західного світосприйняття. Їхні поняття про світ, спосіб його сприйняття, набір "нормального" відрізняються від українських. Окрім того, на Заході є сформована традиція популярного кіно, необхідність існування якого серед української освіченої публіки досі до кінця не усвідомлена. Тому більшість ляпів — насправді логічний наслідок того, що фільм робився людьми, які виросли в одному середовищі, а дивляться його люди із принципово іншим бекграундом. У такій ситуації важливо вчасно "спіймати себе за руку" і стримати критичність.

Прикладом такої розбіжності у сприйнятті є два епізоди, які вже встигли охрестити ледь не шароварними. Весільно-пасторальні сцени на початку фільму і сцена поминок у пивничці, які закінчилися бійкою з компанією чекістів. В обох цих епізодах вистачає елементів, які виглядають штучно, але за ними проглядає спроба передати певні базові символи конфлікту. У першій сцені під час весілля хлопчик баламкає у дзвін – і звук виходить тривожним, так дзвонять на сполох, а не на благовіст. 

У сцені в пивничці одна-єдина фраза варта всього іншого: "За украинских националистов, которые экономят нам патроны!". У цих мікросценах розкрита суть того, заради чого вони і з'явилися у сюжеті: показати, що загроза насувається і ця загроза для України — екзистенційна. Або ми, або вони. Обидва ці "шароварні" епізоди скидаються на спроби — більш чи менш вдалі — через навмисне спрощення показати головний конфлікт усієї трагедії Голодомору. І, якщо вже бути послідовними, Розстріляного відродження,  колективізації, боротьби з підпіллям ОУН та УПА, переслідуванням дисидентів тощо.

У фільмі є дві достатньо глибоко заховані символічні лінії, які проходять через усю стрічку. Очевидно, режисер усвідомлював, що робить. У конкретних кадрах можна натрапити на побутові ляпи, але все ж вони парадоксальним чином працюють на підкреслення символізму.                  

Перша з них — це запорізьке козацтво. Взагалі герої фільму справляють враження не так селян, як козаків. Свого часу царська влада так і не обернула їх у кріпаків — вони зберегли частину привілеїв. Із козацького стану вийшли, зокрема, Пантелеймон Куліш і Григорій Квітка-Основ'яненко. На початку ХХ століття побут козаків на перший погляд не відрізнявся від побуту заможних селян, але їх виділяло загострене почуття власної гідності і незалежність у поведінці з владою. Вони часто першими очолювали громаду, коли йшлося про важливі справи. І, що характерно, зберігали станову солідарність, уникаючи віддавати дочок заміж за "не козаків". До скасування кріпацтва така практика мала цілком раціональне підґрунтя — віддати дочку за селянина означало приректи її на рабське існування. Козацькі роди, як і шляхта, мали традицію зберігати реліквії. У "Гірких жнивах" такою реліквією виступає ікона святого Юрія – вельми символічний для цього фільму святий, адже уособлює перемогу добра над злом. При цьому зло значно сильніше, настільки, що здолати його — поза людською силою.

"Козацькість" з'являється у фільмі в різних, здавалося б, дрібницях. Насамперед, це шабля старого Івана. Характерно, що на останній бій Юрій іде з дідовою шаблею — і її подає йому Наталка. Можна сказати, традиційне рішення, але також і відбиття двох важливих елементів — традиції боротьби за власну свободу і того, що у критичні часи берегинями звичаїв ставали саме жінки. Умовно кажучи, володарки "страхового фонду", "золотої акції", яка надає сенс і смисл. А сама шабля символізує дух вільної людини, яка самостійно вирішує свою долю і не погоджується за жодних обставин делегувати власну свободу, права і відповідальність зайді з-поміж чужинців-окупантів (із цим якраз і воює будь-який тоталітарний режим). 

Наступний елемент — кінь. Найвиразніше значення цього символу проступає у сцені, коли Іван убиває свого білого коня — атрибута воїнів-переможців. Отже, у фільмі йдеться про поразку? Може бути, надто що на початку стрічки на цьому ж коні мчали в атаку на комісарів. Але  заради чого старий козак убив свого товариша? Заради того, щоб урятувати невістку від ганьби: Наталка пішла на те, щоб продати власне тіло за їжу для сім'ї. 

Але це не допомогло.

Уже були смішки з "наркоманських" грибів, яких наївся комісар. Це смішно рівно доти, доки не згадуємо про існування такої жіночої іпостасі, як месниця, а також містичних образів жіночих божеств у східнослов'янській і кельтській міфологіях. Усі ми знаємо, як русалки і мавки, які карали тих, хто нищив природу і шкодив їй, тобто порушував усталений, природній порядок речей. Що ж до месниці, то в українському варіанті втіленням цього образу є передусім легенда про невільницю, яка отруїла Іслам-Гірея, помстившись таким чином за зраду під Берестечком. Є й інші, наприклад, княгиня Ольга, яка помстилась древлянам за вбивство свого чоловіка, князя Ігоря (насправді це був черговий епізод боротьби за лідерство у Русі між Києвом і місцевими елітами). Для порівняння — у євреїв такою месницею є цариця Естер,  у поляків — Емілія Плятер.

У "козацькому" контексті стає зрозумілим і відверто монгольський типаж головного комісара. Він не просто комісар, це тип степового загарбника, якому протистоїть цивілізація. Східний типаж відсилає також до мусульманства і тут, здавалося б, смисловий ляп стає точкою переплетення двох знакових систем — власне української і західної. Для українства, уособленого у фільмі переважно через козацтво, мусульманський степ був ворогом протягом кількох століть. Для сучасної західної цивілізації одною з найбільших загроз є ісламський тероризм. Так українська трагедія стає частиною світового протистояння.

Ще одна лінія символів — знаки зламу. Через них Голодомор показано, як убивство пам'яті, традиції, власної самості. Невипадково чекіст полює на ікону святого Юрія — символ перемоги над сильнішим злом. Невипадково майже всі герої проходять своєрідний обряд ініціації в приниженні: їх то відпускають похоронити дружин, взявши обіцянку вступити у колгосп, то змушують малювати портрет свого ж ката, то наказують витирати ноги волоссям. Їх позбавляють можливості вирішувати свою долю самим, віри у себе і справедливість світу. Саме це є джерелом психологічної травми і невротичного стану, які можуть охопити як одну людину, так і цілий народ. Саме це вбиває людське в людині, бо, якщо немає у світі справедливості і порядку, якщо стерта всяка межа, то немає і Бога? А отже, все дозволено?

І як нагадування, що перемогти нелюдську систему можна, лише не здаючись їй — першим гине батько головного героя, який не хотів учити його шаблі, а майже останнім — його ж дід, який першим чинив опір.

І за що ще варто сказати добре слово, так це за сцену перепливання Збруча. Те, як українці переправлялися через цю річку, рятуючись від голодної смерті, я знала з розповідей рідних, родом із Поділля. Але донині не бачила, щоб хтось цей сюжет обіграв. А річка — це багатозначний символ. Одне з його значень — забуття для світу на довгі роки. Саме це і спіткало жертв Голодомору.

Багато глядачів критикували "Гіркі жнива" за "популярний рівень". На це можна сказати одне: якісний масовий продукт є принциповою умовою, якщо ми хочемо бачити Україну українською. Так, він не вражає глибиною, має недоліки, часом відверто банальний, але без нього ніяк.  Інакше прийдуть, наприклад, низькопробні російські серіали з "їхніми" змістами. Добрі чи погані, але начинені ворожою українцям символікою. Пересічний споживач не буде розбиратися в нюансах, він некомпетентний для цього. Не тому, що дурний, а тому, що бракує необхідних знань і часу, щоб їх набувати і аналізувати. Він просто "проковтне гачка". Тому, концентруючись на культурній продукції виключно "з найвищої полиці", ми прирікаємо Україну на гетто. 

Джерело: tsn.ua