Самовідданість Олени Степанівни у волонтерській боротьбі за Українську державність надихає наших сучасників, які зараз стримують військову агресію на сході України. Незламність бранки ворожого полону та сталінського режиму, як і її сміливість її інтелектуального внеску в науку, утверджують наші духовні цінності.

Довідка:

Олена-Марія Степанів (Степанівна) народилась 7-го грудня 1892 р. у селі Вишнівчик Перимишлянського району на Львівщині в родині священика.

 Олена навчалася у Львові в Першій дівочої гімназії, захоплювалася спортом, літературою та мистецтвом.  У 1910 р. вступає до семінарії Українського педагогічного товариства та до організації «Пласт». У Львівському університеті вивчає географію та історію. З початком Першої світової війни йде добровольцем до стрілецького війська. Брала участь у боях під Комарником, на Маківці та під Болеховом. За виявлену звитягу хорунжа нагороджена медаллю «За хоробрість».

Після битви під Болеховом потрапляє до полону, 4-місячним етапом —  до Ташкента. У ташкентському таборі вивчає  французьку та англійську мови, математику. Повернувшись, продовжує брати активну участь у військово-політичному життя Галичини: разом з іншими старшинами готувала Листопадовий Зрив, боролася за українську владу у Львові і за його межами. Як четар УГА пройшла бойовий шлях від Львова до Староконстянтинова. Працювала референтом преси в держсекретаріаті закордонних справ ЗУНР. 

У 1919 р. продовжила навчання у Віденському університеті, де отримала ступінь доктора філософії. З поверненням до Львова Олена Степанів стає членом НТШ, працює на педагогічній, кооперативній, статистичній та науковій нивах. Публікує дослідження «Сучасний Львів». Після війни – на викладацькій та науковій роботі.

20 грудня 1949 її арештовували радянські репресивні органи. Під слідством була в тюрмі на Лонцького, опісля – ув’язнена в мордовських таборах ГУЛАГу. У 1956 повернулася до Львова, оселившись із сином Ярославом Дашкевичем у будиночку на вул. Козацькій, 11-а. Померла від невиліковної хвороби 11 липня 1963 р, похована на Личаківському цвинтарі. Ще за життя Олена Степанів-Дашкевич була визнана національною героїнею.